Василівська церква в Овручі: храм, який пережив татар, литовців і час

У старовинному поліському місті Овручі, що в часи Київської Русі звалося Вручий, стоїть храм, чия історія охоплює майже дев'ять століть. Це Василівська церква — одна з найдавніших і водночас одна з найбільш «воскреслих» пам'яток давньоруської архітектури на території сучасної України.

Перший дерев'яний храм і трагедія князя Олега

Історія місця почалась задовго до кам'яної церкви. За переказами, у 977 році поблизу Овруча під час відступу війська загинув древлянський князь Олег, брат київського князя Ярополка, утопившись у річці, коли впав з мосту. На згадку про цю подію за наказом князя Володимира Святославича було збудовано дерев'яний собор Святого Василія Великого. Сам Володимир отримав це ім'я при хрещенні — і саме на його честь храм отримав свою посвяту. За переказом, перша дерев'яна церква на цьому місці постала вже 997 року.

Кам'яний храм Рюрика Ростиславича

Близько 1190 року великий князь київський Рюрик Ростиславич, який у феодальному володінні мав Овруч і теж отримав при хрещенні ім'я Василій, наказав звести на місці дерев'яної церкви новий мурований храм. Цей факт підтверджує знайдене на стіні графіті з датою, що відповідає 1192 року.

Мурований храм звели київські майстри, керівником будівництва, ймовірно, був придворний зодчий Рюрика — Петро Милоніг (Милонег). Це одна з лише чотирьох постатей давньоруських архітекторів домонгольського періоду, чиї імена збереглися в історії. Цьому ж зодчому приписують П'ятницьку церкву в Чернігові, а також кам'яну підпірну стіну на берегах Дніпра під Видубицьким монастирем у Києві, якою захоплювалися сучасники, вважаючи її чудом архітектури свого часу. Архітектура Василівської церкви явно перегукується саме з П'ятницькою церквою — обидва храми належать до типу так званих трилопатевих храмів, що символізував перехід давньоруського зодчества до нового, останнього етапу розвитку перед монгольською навалою — стилю, який деякі дослідники порівнюють із паростками європейської готики, що виросли все ж на візантійському ґрунті.

Храм був побудований у візантійському стилі, за зразком Софії Київської та тієї самої П'ятницької церкви в Чернігові. Спочатку купол храму був позолочений, тому в народі церкву називали «Золотоверхою». Будівля входила до палацового комплексу князя і стояла перед в'їздом до замку — саме цим пояснюють наявність вузьких галерей усередині стін на рівні другого поверху: ймовірно, вони мали оборонне призначення.

Архітектурно церква є чотиристовпним, триапсидним, одноглавим храмом із широко розставленими хрещатими в плані стовпами. Західний фасад фланкують дві круглі вежі, що, як вважають дослідники, повторюють традицію часів Ярослава і, зокрема, Київської Софії, хоча відрізняються від останніх і формами, і строго симетричним розташуванням.

Руїни: татари, литовці і три століття занепаду

Мирне існування храму тривало недовго. У період міжусобних воєн Київської Русі собор Святого Василія, як і більшість старовинних православних храмів, не залишився неушкодженим. Церкву двічі грабували й руйнували під час татарських набігів — у 1240 та 1299 роках. Остаточний і найважчий удар храм отримав 1321 року, коли Овруч атакувало військо великого князя литовського Гедиміна — споруда обвалилась.

Руїни церкви (до 1908 р.)

У XVI столітті серед руїн збудували нову дерев'яну церкву, яка невдовзі згоріла. Ще одну дерев'яну церкву на тому самому місці звели 1734 року, але через старість її розібрали. У 1848 році впали склепіння храму-руїни — від давньоруської церкви залишилося лише три апсиди й частина північної стіни. 

1907 р. Каплиця і руїни церкви св. Василя

До кінця XIX століття церква була практично зруйнована. У 1876 році біля північної стіни звели невелику каплицю, яку розібрали на початку 1900-х. Упорядкування території руїн розпочалось 1860 року і завершилось 1877-го. У 1876 році тут зберігався ще первісний тиньк із залишками давніх фресок в апсидах та віконних відкосах.

Відродження Щусєва: реставрація, що стала школою

Перелом настав 1904 року, коли з ініціативи єпископа Волинського і Житомирського Антонія (Храповицького) Волинське єпархіальне братство порушило клопотання про повну відбудову Василівської церкви. Рішенням Святійшого синоду до Овруча відрядили архітектора Олексія Вікторовича Щусєва.

Роботи тривали з 1907 по 1909–1911 рік (у різних джерелах фінальна дата трохи різниться). Щусєв виконав справді ювелірну, по-науковому ретельну роботу: він буквально по цеглинці зібрав залишки давньоруської північної стіни на основі досліджень історика П. Покришкіна, а всі надійні автентичні частини руїн увійшли до нової кладки без жодних змін. Купол, дві вежі та апсиди покрили листами свинцю, головний дах — листовим залізом.

Щоправда, реставрація не була точною копією первісного вигляду: завершення храму помилково виконали за типом чернігівських церков середини XIII століття — зі зниженими арками. Утім, попри цю наукову неточність, саме ця реставраційна реконструкція започаткувала традицію сучасної наукової реставрації пам'яток на території України — і ось чому ця робота має значення не лише для Овруча, а для всієї історії українського реставраційного мистецтва.

Кошти на відновлення храму збирали буквально по всій Російській імперії — пожертви робили всі православні церкви, а також представники владної еліти. Сам імператор Микола II особисто долучився пожертвою. Одночасно з відновленням церкви Святого Василія поруч звели жіночий Свято-Василівський монастир — двоповерховий корпус келій, трапезну та дзвіницю.

У розписі інтер'єру взяли участь видатні художники свого часу — Олександр Блазнов, Костянтин Петров-Водкін (саме його розписи прикрашають південну вежу), Федір Волков та Б. Максимов. За свідченнями тих, хто бачив храм безпосередньо, ці розписи справляють потужне і водночас дуже своєрідне враження — вони не схожі ні на фрески новгородської Спас-Нередиці, ні на розписи Володимирського собору в Києві. Це повністю самостійне художнє явище XX століття, що виникло на стінах храму XII століття.

3 вересня 1911 року на освяченні відновленої Василівської церкви був присутній сам імператор Микола II. 

У лютому 1911 року стало відомо, що російський імператор Микола ІІ має намір здійснити висловлене ним ще у 1909 році бажання відвідати Овруч, щоб бути присутнім на освяченні храму святого Василія. Свій намір він підтвердив 11 лютого під час прийому делегації на чолі з архієпископом Антонієм та представниками дворянства і земства Волинської губернії.

Приїзд Миколи ІІ до Овруча 3 вересня 1911 року з нагоди відкриття після реставрації Свято-Василівської церкви, проведеної за проєктом російського архітектора Олексія Щусєва, став важливою подією для всього Овруцького повіту.

Того дня о 8:15 ранку імператор разом зі своєю свитою вирушив автомобілями зі станції Коростень до Овруча. Уздовж маршруту всі населені пункти були прикрашені державними прапорами Російської імперії, урочистими арками, квітами та снопами.У 1910 році Олексію Щусєву було присвоєно звання академіка архітектури саме за вдалу та оригінальну за методом реставрацію храму в Овручі — визнання, що зробило його одним із провідних архітекторів імперії.

Поки імператор Микола ІІ у супроводі своєї свити приймав представників місцевої влади та духовенства, в овруцьких храмах лунали святкові дзвони, зокрема й у Свято-Василівській церкві. З храму назустріч імператору вийшла хресна хода на чолі з архієпископом Антонієм. Під спів монашого хору процесія зупинилася біля церковної огорожі, очікуючи прибуття високого гостя.

Після підходу Миколи ІІ до храму архієпископ Антоній виголосив урочисту промову, після чого розпочалося богослужіння. За свідченнями сучасників, імператор молився в храмі на колінах. На знак пошани архієпископ подарував йому храмову ікону святителя Василія Великого, а ігуменя Павла вручила заздравну просфору. Імператор прийняв святині та вшанував ікону поцілунком.

Після завершення літургії Микола ІІ ознайомився з результатами реставрації Свято-Василівського храму, про які йому доповів академік архітектури Олексій Щусєв. Згодом імператор відвідав покої настоятельки монастиря. Його зустрічали співом тропаря монахині, військові почесної варти віддали честь, а учні церковних шкіл під керівництвом З. Волошкевича привітали гостя співом «Многая літа».

Також Микола ІІ оглянув монастирські приміщення та зовнішній вигляд відреставрованого храму. Подякувавши архієпископу Антонію за теплий прийом, він перехрестився і під вигуки присутніх «Ура!» вирушив автомобілем назад до залізничної станції Коростень.

До приїзду імператора Овруч ретельно підготували: у центральній частині міста проклали нову бруківку, відремонтували житлові будинки та торгові заклади. До наших днів збереглася фотографія І. Дубинського, на якій зафіксовано момент візиту царя. На світлині Микола ІІ стоїть попереду свого оточення, поруч вишикувалися солдати однакового зросту у парадній формі, офіцери з традиційними для того часу вусами та бородами, а також учні церковних шкіл у білих сорочках і темних штанях.

Радянські випробування: монастир, лікарня, училище

Після реставрації при храмі діяла жіноча обитель — Свято-Василівський монастир. Та вже наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років радянська влада закрила і монастир, і церкву.

Монастир відновив свою діяльність лише 1941 року, в часи німецької окупації. У 1947 році парафіяльна громада повернула монастирю Василівську церкву. Проте мирне існування знову тривало недовго: у 1958 році черниць вигнали з монастиря вдруге. У чернечій обителі влада розмістила спершу лікарню, а пізніше — професійно-технічне училище. Лише в 60–70-х роках XX століття церква й монастир нарешті отримали офіційний статус архітектурних пам'яток і пройшли реставрацію. З цього часу обидві святині перебувають під захистом держави.

Унікальний камінь Овруцького кряжу

Окрема історія — будівельний матеріал храму. Стіни Василівської церкви прикрашені так званим «червоним шифером» — кварцит-пісковиками рожевого та малинового кольорів. Це масивні дрібнозернисті породи з характерним косим нашаруванням, на поверхні шарів яких трапляються хвилеподібні знаки — слід давніх геологічних процесів. Ці кварцит-пісковики належать до толкачівської свити овруцької серії верхнього протерозою — їхній вік становить близько 1400 мільйонів років. Унікальність цього каменю в тому, що він поширений виключно на північному заході Українського щита і видобувається саме поряд з Овручем. Завдяки своїй декоративності й міцності ці кварцити широко застосовувалися в кам'яному будівництві Київської Русі — не лише в Овручі, а й у багатьох інших давньоруських спорудах.

Храм сьогодні

Нинішня Василівська церква в Овручі — пам'ятка архітектури національного значення. Розташована вона в середмісті, на вулиці Василівській, 2. Сьогодні і Василівська церква, і Свято-Василівський монастир є діючими — після всіх руйнувань, закриттів і відновлень храм продовжує виконувати свою первісну функцію вже понад вісімсот років від часу заснування першої дерев'яної церкви на цьому місці.

Архітектура храму, як зазначають дослідники, репрезентує початок формування на Наддніпрянщині нового архітектурного стилю — на фінальному етапі розвитку зодчества Давньої Русі, безпосередньо перед монголо-татарською навалою. У цьому сенсі Василівська церква в Овручі — не просто пам'ятка минулого, а свідчення того, яким шляхом могла піти давньоруська архітектура, якби історія дала їй більше часу.