Топоніми Малина

Цю свою працю, як і чимало інших, малинський журналіст Євген Грищенко не встиг остаточно відшліфувати — доля забрала його від нас у розквіті творчих сил.

Але лише завдяки Євгену Грищенку ми можемо бути певними, що ні з нашої пам’яті, ні з пам’яті нащадків не зітруться історичні назви малинських вулиць, кутків і урочищ. За кожним словом і словосполученням тут — місяці й роки копітких пошуків, здійснених не заради грошей чи слави, а за покликом серця патріота України й Малина.

Примітка редакції: назви вулиць подано в авторській редакції. Актуальні назви після перейменувань 2015–2024 рр. наведено в дужках за даними Малинської міської ради.

Абетка: А · Б · В · Г · Д · Є · З · І · К · Л · М · Н · П · Р · С · Т · У · Ф · Х · Ц · Ч · Щ

А

Аеродром — так у 50–70-х рр. ХХ ст. називали район вулиці Кутузова (нині Сухомлинського) та прилеглих до неї вулиць і провулків через безпосередню близькість до аеропорту та злітної смуги. Звідси здійснювалися польоти літаків за маршрутом Житомир–Малин–Народичі, нею користувалася й сільськогосподарська авіація. Зараз Аеродромом називають земельні ділянки малинчан, розміщені в районі колишньої злітної смуги. До речі, цей топонім, лише трохи видозмінений, використовували й офіційні власті: рішенням міськвиконкому від 5.09.1973 р. автобусну зупинку «Вулиця Островського» перейменували на «Аеропорт».

Б

Багно — досить уживана до 70-х рр. ХХ ст. назва частини мікрорайону паперової фабрики на околиці міста, що знаходиться південніше вулиці Потіївської (вулиця Чехова, нині Верескова, та прилеглі до неї). Виникла в 50-х рр. ХХ ст. під час масової забудови території, що «потіснила» лісовий масив, і походить від назви однойменної рослини, яка була в ньому широко поширена.

БАМ — з’явився у 70-х рр. ХХ ст., коли дослідно-експериментальний завод розпочав зводити житловий мікрорайон із багатоповерхових будинків по вулиці Огієнка. Тоді ж почалося будівництво широко розрекламованої Байкало-Амурської магістралі, звідки й запозичена назва, що стала топонімом і широко вживається малинчанами. На клопотання адміністрації ДЕЗу міськвиконком рішенням від 10.12.1987 р. дав автобусній зупинці біля цього житлового масиву назву «Новозаводська», але й досі її називають не інакше як «Бам».

Банкнотка — новий топонім, що виник порівняно недавно (у 90-ті роки ХХ ст.), після пуску фабрики банкнотного паперу. Так називають новий житловий мікрорайон, що прилягає до підприємства й забудовується ним та КП «Папірбуд».

Білий дім — так у народі прозвали будинок у центрі міста, де розміщено районну державну адміністрацію, районну та міську ради, інші офіційні установи. Назва, за аналогією з Білим домом у Вашингтоні, з’явилася 1994 р., коли будівлю здали в експлуатацію.

Бобонець — старовинна назва частини зеленої зони міста на західній його околиці, яка й зараз уживається місцевими старожилами. Нині на цій території частково знаходяться вулиці Шевченка, Лесі Українки, Грищенка, Лісна. Назва виникла в XIX столітті.

Бобри — старовинна назва частини міста в районі вулиці Котовського (нині Героїв Крут), провулку Винниченка та 1-го провулку Шевченка вздовж річки Ірші. Відома з XIX ст. і походить, найімовірніше, від того, що житла місцевих мешканців, як боброві хатки, тулилися на схилі поблизу старого русла річки.

Бойкова гора — так називають пагорб неподалік від Малина із західного боку, в центрі Бобонця, де стоїть будинок лісника. Названа за прізвиськом місцевого лісника Івана Костюченка, чий вітчим Бойко проживав тут із сім’єю в 30–50-х рр. ХХ ст.

Больниця — район, що прилягає до лікарні, переважно той, що знаходиться на перехресті вулиць Суворова (нині 10 ОГШБ) та Бондарик.

Букач — назва урочища на правому березі річки Здривлі поблизу села Ворсівки на автошляху Малин–Радомишль. Малинським топонім став у 80-х рр. ХХ ст., коли тут утворилося садово-городнє товариство паперовиків, яке й узяло собі за ім’я назву урочища.

В

Вертьоби — урочище в зеленій зоні міста поблизу держлісгоспу, ліворуч від автошляху на Радомишль. Назване так через горбистий ландшафт.

Воєнний городок — так аж до 70–80-х рр. ХХ ст. називали район вулиць Фрунзе (нині Володимирська), Мічуріна (нині Героїв Базару) та 30-річчя Перемоги (нині Перемоги) в тій частині, де вони сусідять із заводом «Прожектор». Назва виникла через дислокацію тут у другій половині 30-х рр. ХХ ст. військової частини. Нині топонім Воєнний городок означає лише територію, на якій стоять два старі триповерхові житлові будинки.

Вокзал (або Станція) — народні назви мікрорайону, що прилягає до залізничної станції Малин. («Де живеш? — На вокзалі».)

Г

Га́ле — старовинна назва місцевості (відома щонайменше з кінця XIX ст.), де нині розташоване нове міське кладовище. Походження назви поки що не з’ясоване. Можливо, так називалося болото, що було тут.

Гамарня — урочище, частина зеленої зони Малина, державний ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Гамарня». Тут, на садибі, де в XIX ст. жила сім’я видатного дослідника-етнографа М. М. Миклухи-Маклая, нині розташований Малинський лісотехнікум. Територія заказника складається з лісового масиву (336 га) та Малинського водосховища (795 га).

Глинище — назва місцевості біля лісового масиву в районі вулиці Грищенка, що сусідить із Бобонцем. Активно вживалася наприкінці XIX — на початку XX ст. Походить від того, що тут є поклади глини, яку місцеві мешканці копали для господарських потреб.

Голопузівка — старовинна назва околиці міста за дослідно-експериментальним заводом (у районі вулиць Крилова (нині Михайла Вербицького) та Комінтерну (нині Ярова)). Походить від того, що тут жила міська біднота.

Го́род — так малинчани називають центр міста. Ще й сьогодні багато хто каже «іду в город», «ходив у город», маючи на увазі центральну частину Малина — переважно установи й магазини на Соборній площі або поблизу неї.

Городище — назва частини міста, що до включення в межі Малина (1974 р.) була селом Городище.

Д

Денисівка — так до війни та ще й у повоєнні роки називали мікрорайон паперової фабрики на правому березі річки Ірші. Тоді він складався з невеликої кількості будинків, переважно вздовж вулиці Радомисльської (згодом Гагаріна, нині Івана Мазепи). Навіть листи тамтешнім мешканцям адресували так: «Малин, Денисівка». Назва пішла, за переказами старожилів, від імені Дениса, який першим ще до революції оселився на цих землях.

Дівоча ямка — так у повоєнні роки (до 70-х) називали місце на річці Ірші нижче від фабричної греблі (між нинішнім мостом і місцем, де був старий), де відпочивали й купалися діти та підлітки.

Дубина — старовинна назва мікрорайону в кінці вулиці Котовського (нині Героїв Крут) поблизу старого міського кладовища — від греблі Малинського водосховища до вулиці Шевченка. Назва походить від того, що колись це місце заросло дубами.

Є

Єврейський пляж — місце з лівого боку річки Ірші, нижче за течією від фабричного мосту, в районі урочища Липки, одне з місць відпочинку малинчан.

Європа — старовинна назва частини міста, що прилягає до села Малинівка. Виникла в XIX столітті, коли Малинівку заселили спочатку німецькі, а потім чеські колоністи — вихідці з Європи. Нині топонім практично не вживається.

З

Задрипанка — старовинна народна назва вулиці Чкалова (нині Полку «Азов») та прилеглих до автостанції вулиць. До 1922 р. вживалася навіть в офіційних документах. Тоді це була околиця міста.

Зайфертова гора — колишня назва місцевості, де нині знаходяться СПТУ-36 та районне управління газового господарства. Назва походить від імені колишнього власника цих земель. Її знаходимо й в офіційних документах, зокрема в рішенні міськвиконкому від 23.12.1971 р.

Здривля — річка, права притока Ірші. Повністю протікає в межах району, її довжина 21 км. В Іршу впадає поблизу міських водоочисних споруд.

І

Іржа — колишня назва річки Ірші. Назву отримала через рудий відтінок води, спричинений покладами ільменіту, який нині добувають в Іршанську. З плином часу звук «ж» трансформувався в «ш», і назва набула сучасного вигляду. Однак місцеві старожили й нині часом називають річку Іржею. А деякі рибалки вірять у старе повір’я, що риби в річці мало, бо її «з’їла іржа».

Ірша (колишня назва — Іржа) — річка, ліва притока Тетерева. Протікає територією колишніх Червоноармійського (згодом Пулинського), Володарсько-Волинського (згодом Хорошівського), Коростенського й Малинського районів, частково — Київської області. Бере початок поблизу села Івановичі колишнього Червоноармійського району, у Тетерів впадає недалеко від села Кухарі колишнього Іванківського району (нині Вишгородський район) Київської області. Загальна довжина річки — 136 км (у межах району — 67 км), глибина — від 30 см до 4,5 м, площа басейну — 3370 км². На ній розташовані місто Малин, селища Іршанськ, Чоповичі та Гранітне, споруджено Іршанське, Дворічанське й Малинське водосховища. Вода з Малинського водосховища надходить у міський водогін, використовується для технологічних потреб паперової фабрики та інших підприємств.

К

Ковальове — довоєнна назва місцевості на околиці міста в мікрорайоні паперовиків, яка простягалася від нинішньої кінцевої автобусної зупинки по вулиці Чорновола (колишня Войкова), де стояв останній будинок, до річки Ірші в напрямку автопідприємства. Включала частину дубового лісу й луг. Походження назви точно не відоме. Найімовірніше, вона походить від місцевого мешканця, який або займався ковальською справою, або носив відповідне прізвище.

Козленкова гора — місцевість, на якій нині знаходиться частина вулиці Чорновола поблизу двоповерхових будинків №№ 11–12 та пішохідного переходу до СШ № 4. Колись тут у напрямку до річки Ірші був яр, на краю якого «мешкав дід Козленко», від прізвища якого й пішла назва.

Коса — місце на Малинському водосховищі поблизу фабрики банкнотного паперу, з трьох боків оточене водою.

Красне озеро — водойма в урочищі Липки поблизу вулиці та провулка Чорновола (Войкова). Виникло на місці колишнього русла річки Ірші. Раніше було одним із найулюбленіших місць відпочинку й риболовлі, нині заросло.

Круг (Малинівський круг) — назва району, що прилягає до автодорожньої розв’язки на перехресті вулиць Грушевського, Мирутенка (нині Злагоди) та Огієнка. Топонім з’явився наприкінці 80-х рр. ХХ ст. і певною мірою замінив собою топонім Малинівка.

Кузнище — назва місцевості, нині затопленої Малинським водосховищем, що знаходилася поблизу русла річки Ірші й межувала з Руднею. Відома щонайменше з XIX ст. Назва походить від того, що тут стояли кузні, в яких виплавляли залізо з руднянської руди й кували сільськогосподарський реманент та інші вироби.

Л

Лагер — місце між вулицями Чорновола (Войкова) та Барміна, на якому, зокрема, збудували дитсадок «Лісова казка». Після Другої світової війни (до 1948 р.) тут розміщувався табір для військовополонених, які відбудовували паперову фабрику та місто. Нині топонім вживається рідко, переважно старожилами мікрорайону паперової фабрики.

Липки — урочище на правому березі річки Ірші в районі вулиці Чорновола (Войкова). З’явилося в 60–70-х рр. ХХ ст., назва походить від породи висаджених тут дерев. Улюблене місце відпочинку мешканців мікрорайону паперової фабрики.

М

Малинівка — назва частини міста (вулиці Мирутенка, нині Злагоди, Малинівська та ін.), яка до включення в межі міста (1974 р.) входила до складу села Малинівки. Нині вживається рідко, хоча збереглася в назві автобусної зупинки на маршрутах до залізничного вокзалу.

Малинське водосховище — див. Малинське море.

Малинське море — так називають Малинське водосховище, зведене на річці Ірші у 80-х рр. ХХ ст., яке стало улюбленим місцем відпочинку малинчан.

Мельниця — так у 50–70-х рр. ХХ ст. називали район вулиці Червоноармійської (нині Хлібна), частини вулиць Островського (нині Йосипа Кульчицького) та Фрунзе (нині Володимирська) поблизу нинішнього комбікормового заводу. Раніше тут був міський млин.

Михайлівка — старовинна назва околиці Малина (від СШ № 3 до старого міського кладовища), нині вулиця Шевченка. Названа на честь Михайла Миколайовича Миклухи — брата всесвітньо відомого вченого-мандрівника М. М. Миклухи-Маклая, який жив тут у XIX ст. і володів цією частиною міста. Вживається й нині.

Мишівка — старовинна назва частини міста на північ від млина. Нині це район вулиці Йосипа Кульчицького (колишня Островського). Широко вживалася в XIX та першій половині XX ст. Походження назви невідоме.

Міщани — так на початку XX ст. називали частину вулиці Кримського (нині Степана Бандери) від центру міста до ветбаклабораторії та прилеглий житловий мікрорайон. Назва походить від соціального стану тутешніх мешканців і колишньої назви вулиці — Міщанська.

Н

Навітенська земля — урочище, один із найдавніших відомих топонімів Малина поряд із Пригорівською та Чаплинською землями, перша писемна згадка про які датується 1445 роком. Місцезнаходження урочища сьогодні невідоме.

П

Папіна гора — місцевість біля річки Ірші в районі вулиць Набережної поблизу Скали. Нині забудована приватними будинками. Назву отримала від родини працівників паперової фабрики Папіних, яка в повоєнні роки жила тут, та від пагорба, підкресленого ще й прилеглим яром.

Поляна — так у довоєнні роки називали (а старожили подекуди називають і зараз) місцевість між залізничним переїздом на вулиці Потіївській і паперовою фабрикою — вулиці й провулки Богдана Хмельницького, Герцена (нині Івана Богуна), Гончарова (нині Василя Сташука). Раніше на місці вулиць Чехова (нині Верескова) та Петровського (нині Паперовиків) ріс ліс, який підступав і з боку фабрики банкнотного паперу, тож ця місцевість справді була мальовничою поляною біля річки, звідки й назва.

Посьолок — назва житлового мікрорайону каменедробильного заводу по вулиці Героїв Малинського підпілля. З’явилася в 60-х рр. ХХ ст., коли тут почалася забудова.

Пригорівська земля — урочище, один із найдавніших відомих топонімів Малина поряд із Навітенською та Чаплинською землями, перша писемна згадка про які датується 1445 роком. Місцезнаходження урочища сьогодні невідоме.

Прожектор — топонім, що з’явився у 80-х рр. ХХ ст. і походить від назви промислового підприємства. Замінив топонім Воєнний городок.

Р

Рудня — старовинна назва частини міста на захід від старого міського кладовища, ліворуч від вулиці Шевченка, що межувала з Бобонцем. Відома з XIX ст. (можливо, топонім існував і раніше). Як згадують старожили, в давнину мешканці сіл Острів (нині затоплене Малинським водосховищем), Гамарня та Щербатівка, йдучи босоніж у Малин на базар чи до церкви, взувалися саме в Рудні — так вони позначали, що вступили до міста. Щодо походження назви, то існує згадка, що тут колись добували руду, з якої плавили залізо, а з нього в кузнях над Іршею, у місцині Кузнище, кували вироби для господарства. І нині земля на городах поблизу водоочисних споруд має рудий відтінок, що свідчить про залягання тут болотної руди. Є також переказ, що напередодні революції землю в Рудні купив німецький підприємець, аби добувати руду, але 1917 року виїхав з України, не здійснивши задуманого.

С

Селище Міщенко — штучний топонім, що виник на початку 2001 р. для заміни в офіційних документах топоніма Царське село. Назва походить від вулиці Міщенка в цьому мікрорайоні (нині вулиця Петра Болбочана). Поширення на практиці топонім не набув.

Скала — місце на річці Ірші поблизу вулиці Набережної, де на поверхню виходить велика гранітна брила.

Станція — див. Вокзал.

Струга — урочище на правому березі Ірші на південь від колишнього села Городище, неподалік Малинського каменедробильного заводу. Традиційне місце відпочинку заводчан і багатьох мешканців міста. Тут збереглися старі гірничі виробки, нині затоплені водою й зарослі деревами.

Т

Три дев’ятки — спочатку так називали лише крамницю «999 дрібниць», збудовану на початку 90-х рр. ХХ ст. в центрі міста між Будинком культури та пожежною частиною. Нині ця назва стала топонімом і означає прилеглу територію разом з автобусною зупинкою, де збирається малинська молодь.

Туманне озеро — затока на річці Ірші, праворуч за течією, навпроти колишнього міського пляжу. Озеро було дуже глибоким, із глибинними джерелами й холодною водою. Через різницю температур воно часто було оповите туманом, звідси й назва. У 80-х рр. ХХ ст. озеро засипали під час розширення території паперової фабрики. Від нього лишилася тільки невелика водойма поблизу тепличного господарства паперовиків.

У

Угол холостяків — досить уживана в 50–80-х рр. ХХ ст. назва місця, де зараз розташована районна Дошка пошани. Раніше тут стояло приміщення районної друкарні та редакції, біля якого вечорами збиралася молодь перед танцями. У 50–60-х рр. ХХ ст. танцювальний майданчик був у сквері на площі.

Ф

Фабрика — частина міста на правому березі річки Ірші, де розташовані паперова фабрика та житловий мікрорайон паперовиків.

Х

Хрещатик — у 60–70-х рр. ХХ ст. назва перехрестя вулиць Червоноармійської (нині Хлібна) та Грушевського, де збиралася місцева молодь.

Ц

Царське село — назва житлового мікрорайону, що забудовується індивідуальними будинками поблизу заводу «Прожектор» і дослідно-експериментального заводу (вулиці Каштанова, Косарєва — нині Генерала Шухевича, Жукова — нині Бульби Боровця, Кучевського, Чернишевського — нині Черешнева, Міщенка — нині Петра Болбочана, Древлянська). Виникла у 80-х рр. ХХ ст. і пов’язана з майновим станом забудовників.

Цегельня — район колишнього цегельного заводу. Топонім замінив Щербівку. Зараз практично не вживається.

Циганські гори — місцевість неподалік міста, яку перетинає шлях із Малина в напрямку Нянівки та Черняхова. У 80-х рр. ХХ ст. під час ремонту дороги Циганські гори «прорізали», щоб випрямити автошлях.

Ч

Чаплинська земля — урочище, один із найдавніших відомих топонімів Малина поряд із Навітенською та Пригорівською землями, перша писемна згадка про які датується 1445 роком. Місцезнаходження урочища сьогодні невідоме.

Черемушки — назва житлового мікрорайону по вулиці Лисенка. З’явилася в 60-х рр. ХХ ст., коли тут почалася масова забудова двоповерховими будинками. Походить від назви відомого мікрорайону Москви, що теж тоді масово забудовувався і був відомий на весь СРСР.

Щ

Щербівка — місцевість, яку нині займають цегельний завод і прилеглі вулиці міста. Назва походить від урочища, на якому вона розташована. Нині одна з вулиць носить назву урочища — Щербівська.

Щербів яр — яр, що пролягав в урочищі Щербівка в напрямку до річки Ірші й відділяв його від Зайфертової гори.

Автор — Євген Грищенко, малинський журналіст і краєзнавець.