Василівський жіночий монастир в Овручі — одна з найвідоміших історичних святинь Житомирського Полісся. Його головна споруда — церква святого Василія Великого, історія якої сягає княжої доби Київської Русі. Давній храм пережив руйнування, століття занепаду, масштабну реконструкцію на початку XX століття та закриття за радянської влади.
Монастир варто відвідати не лише паломникам, а й тим, хто цікавиться історією України, давньоруською архітектурою та культурною спадщиною Полісся. Тут можна побачити храм, у якому поєдналися збережені фрагменти споруди XII століття й результати реставрації архітектора Олексія Щусєва, дізнатися про історію чернечої обителі та її святині.
Поїздку можна доповнити знайомством з іншими історичними місцями Овруча та місцевим краєзнавчим музеєм.
Де розташований Василівський жіночий монастир
Василівський жіночий монастир розташований у місті Овруч Коростенського району Житомирської області. Адреса, зазначена на офіційному сайті обителі: вулиця Пролетарська, 2.
Основна пам’ятка комплексу — Свято-Василівська церква, яку відносять до кінця XII століття. Вона має статус пам’ятки архітектури національного значення разом із монастирським ансамблем.
Для відвідувачів це можливість побачити одну з найдавніших архітектурних пам’яток регіону. Особливість храму полягає в тому, що під час реконструкції на початку XX століття в нову споруду включили надійні частини давньої кладки.
Історія монастиря: від княжої доби до наших днів
За переказами, у 997 році князь Володимир Святославич, який після хрещення отримав ім’я Василій, наказав збудувати в Овручі дерев’яну церкву на честь святого Василія Великого. Приблизно через два століття на її місці постала мурована церква. Її спорудження близько 1190 року пов’язують із князем Рюриком Ростиславичем, який також мав християнське ім’я Василій.
Серед можливих учасників будівництва називають Петра Милонога — придворного зодчого Рюрика Ростиславича. Водночас точне авторство храму остаточно не встановлене.
У XIII–XV століттях святиня занепала. Серед причин називають руйнування під час монгольської навали, пожежі та тривалу відсутність належного догляду. За історичними описами, давній храм колись мав золоті бані, але був спалений і сильно пошкоджений.
Після занепаду мурованої церкви на цьому місці послідовно існували три дерев’яні храми. Один згорів, інший перейшов до уніатів, а згодом був зруйнований козаками. Третю дерев’яну церкву розібрали у 1784 році через небезпеку обвалення давніх кам’яних склепінь.
Однак і це не врятувало стару споруду. У 1842 році її кам’яні склепіння обвалилися. Збереглися три вівтарні апсиди, частина північної стіни та окремі арки.
Вид з південного заходу. Фото П.П. Покришкіна, 1907 р
Каплиця біля руїн давнього храму
Відновлення святині почалося задовго до масштабної реконструкції XX століття. У 1860 році розпочали збір коштів на укріплення руїн і спорудження каплиці.
У 1876–1877 роках біля північної стіни давньої церкви звели кам’яну каплицю на честь святого Василія Великого, а залишки храму накрили дерев’яним навісом. Пізніше каплицю розібрали під час підготовки до відновлення основної споруди.
Заснування жіночої громади та реконструкція храму
На початку XX століття Волинські архієреї Модест Стрельбицький та Антоній Храповицький підтримали ідею відновлення давньої церкви. У 1906 році біля неї заснували жіночу чернечу громаду, яка мала опікуватися святинею та допомагати у відбудові.
У 1907 році архітектор Олексій Щусєв розпочав реконструкцію храму. Роботи вимагали уважного ставлення до збережених частин давньої споруди. Камені, які потрібно було розібрати, нумерували й позначали на кресленнях, щоб потім відтворити їхнє розташування. Завдяки цьому частину давньої кладки вдалося включити до відновленої церкви.
У 1910 році жіноча громада отримала статус монастиря. Першою настоятелькою була ігуменя Павла. Відновлений храм освятили 3 вересня 1911 року в присутності імператора Миколи II, який під час візиту до Овруча оглянув також жіночу обитель.
За реконструкцію церкви Олексій Щусєв отримав звання академіка архітектури. Його робота стала важливим прикладом відновлення давньої пам’ятки з використанням архітектурних досліджень і збережених фрагментів.
Що цікавого побачити в монастирі
Свято-Василівська церква
Головна причина відвідати монастир — його давня церква. Це чотиристовпний хрестовокупольний храм з однією банею. До західного фасаду прилягають дві круглі вежі зі гвинтовими сходами, які ведуть на хори.
Такі вежі є однією з незвичних архітектурних особливостей споруди. Подібні елементи зустрічалися в давньоруських храмах XI століття, але для церков XII століття це рідкісне рішення.
Під час огляду варто звернути увагу на форму храму, вежі, оздоблення фасадів і фрагменти старої кладки. Водночас важливо розуміти, що сучасний вигляд церкви сформувався під час реконструкції початку XX століття: це не повністю незмінена споруда XII століття.
Фрески та розписи храму
У храмі збереглися фрагменти давніх фресок XII століття. Під час дослідження старих стін виявили залишки зображень, зокрема Богородиці та святителя Миколая.
Під час реконструкції 1910 року художник Олександр Блазнов розпочав розпис храму, орієнтуючись на фрески церкви Спаса на Нередиці у Великому Новгороді. У художньому оформленні також брав участь Дмитро Стеллецький.
Важливе уточнення: розписи початку XX століття не є повністю автентичними фресками XII століття. Для їх виконання застосовували силікатні фарби, які давали змогу відтворити вигляд давнього стінопису.
Іконостас і деталі інтер’єру
Іконостас храму створили за проєктом Олексія Щусєва в стилі, що наслідував новгородські традиції XVI століття. Його виготовили в Москві, а велике панікадило — у Петербурзі.
Ще одна особливість інтер’єру — підлога з плит місцевого червоного кварциту. Під час реконструкції архітектори прагнули зберегти історичний характер храму, але водночас подбали про його міцність. Наприклад, металеві балки-зв’язки під склепіннями замаскували дерев’яною обшивкою.
Ці деталі цікаві тим, хто хоче побачити не лише зовнішню архітектуру, а й те, як реставратори початку XX століття поєднували історичні форми з технічними рішеннями свого часу.
Монастирські корпуси, трапезна та дзвіниця
Під час відновлення храму на схід від вівтаря звели монастирські будівлі за проєктом архітектора Володимира Максимова — помічника й учня Щусєва.
Комплекс спроєктували в стилі кам’яних палат Пскова XIV–XV століть. Він утворює замкнуту композицію з внутрішнім двориком. У двоповерховому корпусі розташували келії та теплий храм на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість». До ансамблю також входили трапезна й дзвіниця.
У радянський період дзвіницю розібрали, а в 1990-х роках відновили. Тож монастирський комплекс цікавий не лише головною церквою, а й архітектурою допоміжних споруд.
Храм ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість»
У монастирському корпусі діє храм на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість». Ця святиня є частиною духовного життя обителі. У монастирі проводили окремі богослужіння на честь цього образу.
Відвідувачам варто враховувати, що монастир є діючою жіночою обителлю. Можливість огляду храму та інших внутрішніх приміщень потрібно уточнювати заздалегідь.
Святиня преподобного Макарія Овруцького
Серед шанованих святинь монастиря — частка мощей преподобного Макарія Овруцького, колишнього настоятеля Успенського монастиря. За церковними джерелами, він загинув від рук татар у Каневі в 1675 році.
У 1904 році його мощі перевезли до Житомира, а звідти хресною ходою перенесли до Овруча. Після відновлення Василівського храму святиню розмістили в церкві.
Для паломників це одна з важливих причин відвідати монастир. Водночас перед поїздкою варто уточнити, де саме нині зберігається святиня та чи доступна вона для поклоніння.
Пам’ятний знак князю Володимиру
На території монастиря встановлено пам’ятний знак, пов’язаний із князем Володимиром Святославичем і хрещенням Русі. У 1997 році, до тисячоліття Василівського храму, тут установили хрест і гранітну плиту з молитвою князя Володимира.
Цей знак нагадує про традицію, яка пов’язує заснування першої дерев’яної церкви в Овручі з князем Володимиром. Саме ця традиція стала частиною історичної пам’яті про святиню.
Монастир у XX столітті: закриття та відродження
На початку XX століття обитель швидко розвивалася. У 1914 році тут проживало 75 черниць. Однак із приходом радянської влади монастирське життя припинилося.
У 1929 році монастир закрили, а його будівлі спочатку передали військовій частині, а в 1934 році — дитячому будинку. У 1930-х роках припинили богослужіння і в самому храмі.
У 1940-х роках монастир відродився, але в 1959 році його знову закрили. Після цього Василівська церква діяла як парафіяльний храм, а в монастирських приміщеннях розміщували установи, не пов’язані з чернечим життям.
У 1980-х роках розпочали реставрацію храму. У 1989 році будівлю передали жіночому монастирю, а в 1990 році обитель відродили. Частина монастирського корпусу на той час використовувалася як дитяча лікарня, а згодом — як навчальний корпус професійно-технічного училища.
Після повернення будівель монастирське життя поступово відновилося. Обитель знову стала місцем молитви, богослужінь і збереження давньої святині.
Як Микола II приїхав до Овруча на освячення храму
3 вересня 1911 року в Овручі відбулася подія, яка привернула увагу далеко за межами міста. На урочисте освячення відновленої Свято-Василівської церкви приїхав імператор Російської імперії Микола II. На той час реставрація давнього храму завершувалася, а сам візит став однією з найпомітніших подій в історії монастиря початку XX століття.
Як готувалися до приїзду імператора
До Овруча Микола II прибув із Коростеня. За історичними матеріалами, 3 вересня о 8:15 ранку імператор зі свитою вирушив автомобілями в дорогу завдовжки близько 43 верст — приблизно 46 кілометрів.
До приїзду високого гостя готували не лише храм, а й саме місто. Упорядковували вулиці, ремонтували будинки та крамниці, прикрашали їх прапорами. Приблизно за чотири версти до Овруча спорудили незвичайну вітальну арку у вигляді двох великих вуликів. Її оздобили килимами місцевої роботи, соломою, квітами, вишитими рушниками та знаряддями праці. Над аркою розмістили напис «Слава Богу».
Цей декор був не випадковим: він демонстрував місцеві ремесла й традиції Полісся. До зустрічі імператора долучилися духовенство, представники селян, місцеві посадовці та учні церковних шкіл.
Освячення Свято-Василівської церкви
В Овручі імператора зустрічали духовенство, монастирські сестри та містяни. Після привітань Микола II увійшов до храму разом зі свитою, де відбулося урочисте освячення відновленої церкви.
Приїзд Государя Імператора Миколи II в Овруч на відкриття після реставрації російським архітектором А.В. Щусєвим Свято-Васильївської церкви. День освячення храму, 3 вересня 1911 р.
За описом події, імператор стояв біля однієї з колон під час богослужіння та особисто запалив велике панікадило — багатоярусний світильник, підвішений під склепінням храму. Після служби він оглянув церкву й монастирський корпус, поспілкувався з представниками духовенства, а потім залишив Овруч.
На відновлення та облаштування святині Микола II пожертвував 10 тисяч рублів із власних коштів. За історичними описами, гроші призначалися, зокрема, на іконостас, панікадило та лампади.
Саме панікадило стало одним із подарунків, пов’язаних із візитом імператора. Його виготовили в майстерні Вебера в Петербурзі в історичному стилі, відповідному оформленню храму.
У 2023 року настоятелька собору також згадувала про Казанську ікону Божої Матері, яку, за її словами, подарував імператор. Водночас історичний опис освячення, опублікований Овруцькою єпархією, окремо згадує ікону святого Василія Великого, яку імператору піднесли під час церемонії.
Освячення Овруцького храму в ім'я святителя Василя Великого 1911 рік.
Ікона Миколи II у соборі сьогодні
У 2007 році паломники подарували Свято-Василівському собору ікону із зображенням Миколи II. Про це в листопаді 2023 року повідомляло «Суспільне Житомир» із посиланням на настоятельку храму.
Цю ікону не слід плутати з Казанською іконою Божої Матері, про яку йдеться в розповіді про подарунки 1911 року. Це різні образи, пов’язані з різними подіями.
Візит Миколи II залишився частиною історії Василівського храму. Він засвідчив значення, якого надавали відновленню давньої святині на початку XX століття, а також привернув увагу до Овруча як до одного з історичних осередків Волині та Полісся.
Практична інформація для відвідувачів
Адреса: Житомирська область, Коростенський район, місто Овруч, вулиця Василівська, 2
Що побачити: Свято-Василівську церкву, архітектурний ансамбль монастиря, фрагменти давньої кладки та пам’ятний знак князю Володимиру. Внутрішні святині можна оглянути, якщо це дозволяє розпорядок обителі.
Скільки часу запланувати: для попереднього планування можна виділити близько 30–60 хвилин на монастирський комплекс. Якщо плануєте відвідати музей та інші пам’ятки Овруча, варто закласти кілька годин.
Правила відвідування: монастир є діючою жіночою обителлю, тому під час огляду варто дотримуватися тиші, поважати богослужіння та правила, установлені для відвідувачів.
Чому варто відвідати Василівський жіночий монастир
Василівський жіночий монастир — це місце, де історія Овруча простежується від княжої доби до сучасності. Головна церква цікава збереженими фрагментами давньої споруди, архітектурою з двома круглими вежами, розписами, іконостасом і історією реконструкції, яку здійснив Олексій Щусєв.
Для паломників важливими є святині монастиря, зокрема частка мощей преподобного Макарія Овруцького та храм ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість». Для мандрівників, які цікавляться історією й архітектурою, це можливість побачити одну з найважливіших пам’яток Житомирського Полісся.
Поїздку можна поєднати з відвідуванням музею «Древлянські джерела» та інших історичних місць Овруча. Таке знайомство допоможе побачити місто не лише як давній релігійний осередок, а й як частину багатої культурної спадщини Полісся.
