Відішов у віність Юрій Дзигун — один із перших учасників Малинської самооборони, який долучився до неї під час Революції Гідності, а влітку 2014 року добровольцем вирушив на схід України захищати державу.
Події зими 2013–2014 років стали для нього початком шляху, який згодом привів на фронт. Після Революції Гідності та загибелі Героїв Небесної Сотні розпочалася російська агресія проти України. Юрій вирішив, що не може залишатися осторонь.
Добровольцем пішов на фронт у 2014 році
У березні 2014 року Юрій записався до добровольців, але відповіді від військкомату не дочекався. Кілька місяців він чекав на можливість долучитися до захисту країни, а в червні самостійно вирушив до добровольчого батальйону спеціального призначення «Донбас».
Підготовку проходив у навчальному центрі Національної гвардії України в Нових Петрівцях на Київщині. Там готували добровольців, які мали виконувати бойові завдання в умовах війни, що на той час стрімко розгорталася на сході країни.
Згодом Юрій потрапив до батальйону «Крим», який також називали «Донбас-2». Він став бійцем першої штурмової роти. Після того як підрозділ розформували, Юрій разом із частиною побратимів продовжив службу в окремому батальйоні спеціального призначення «Золоті ворота», підпорядкованому Головному управлінню МВС у Києві.
Саме там розпочався його бойовий шлях.
Бої на Луганщині
Першими бойовими напрямками для Юрія стали місто Щастя та район Лутугиного на Луганщині. Улітку 2і014 року українські підрозділи опинилися в надзвичайно складних умовах. Бійці виконували завдання поблизу важливих позицій, утримували переправи та допомагали іншим військовим виходити з оточення.
Підрозділ, у якому служив Юрій, брав участь у прикритті відходу українських військових із району Лутугиного. Серед них були бійці 1-ї танкової, 80-ї аеромобільної та 128-ї гірсько-піхотної бригад, а також військові інших підрозділів.
Юрій пережив один із найважчих періодів початкового етапу війни на Донбасі. Під час бойових виходів бійці не знали, скільки триватиме завдання і чи повернуться вони живими. Війна забирала життя побратимів, а втрати, свідком яких він став, залишалися в пам’яті надовго.
Побратимство і досвід війни
У добровольчих підрозділах Юрій зустрів людей різного віку та професій. Серед його побратимів були підприємці, фермери, чоловіки з військовим досвідом, які раніше брали участь у бойових кампаніях за кордоном. Їх об’єднувало рішення добровільно стати на захист України.
Він також згадував підтримку малинських волонтерів, зокрема громадської організації «Малинщина» та Тетяни Левкової, які допомагали добровольцям із придбанням форми й необхідних речей перед відправленням на фронт.
Під час служби бійці жили в польових умовах, часто перебували в русі, ночували просто неба. Попри небезпеку та нестачу звичних побутових умов, вони підтримували одне одного й ділилися з місцевими жителями останнім.
Війна змінила ставлення Юрія до людей і самого життя. На фронті, де щодня доводилося стикатися з небезпекою, особливо гостро відчувалися цінність людського життя, щирість і відповідальність за тих, хто поруч.
Повернення до мирного життя після пережитого також було непростим. Людям, які пройшли через бойові дії, доводилося знову звикати до повсякденності, яка після фронту могла здаватися зовсім іншою.
У 2016 році Юрій перебував у Києві та мав проблеми зі здоров’ям. Попри це, він не виключав, що знову повернеться на війну, хоча йому говорили, що через стан здоров’я можуть не взяти на службу.
Пам’ять про добровольця
Юрій Дзигун належав до покоління українців, які в переломний для держави час зробили власний вибір і стали на її захист. Спочатку він долучився до Малинської самооборони під час Революції Гідності, а після початку війни вирушив на схід України добровольцем.
Його бойовий шлях проліг через добровольчі підрозділи та важкі бої на Луганщині. За цими подіями — особистий досвід людини, яка побачила війну зблизька та пройшла через випробування, що назавжди змінюють життя.
Світла пам’ять про Юрія Дзигуна. Щирі співчуття його рідним, близьким, друзям і побратимам.
