Коростишів зазвичай асоціюють із затопленим гранітним кар’єром, де знімали «Сторожову заставу» і «Слугу народу». Але в самому центрі міста, на лівому березі Тетерева, є місце, де вода звучить голосніше, ніж машини на трасі Київ — Житомир. Це Коростишівський парк: старовинний пейзажний парк графів Олізарів, кам’яний поріг на річці, через який вода перекочується з пінявим гуркотом, і водоспад, який місцеві здавна називають просто «шум».

Що таке «шум» і кам’яний поріг

Під пішохідним містком через Тетерів річку перегороджує невелика гребля зі штучними кам’яними порогами. Вода тут не падає з висоти, як у горах, а розбивається об гранітні брили, піниться й утворює кілька бурхливих струменів на всю ширину русла. Звук води чути ще на підході до парку — звідси й народна назва «шум». Саме цей поріг найкраще видно з оглядових майданчиків на терасах парку та з самого містка.

Коли саме звели цю греблю, документальних даних знайти не вдалося. Відомо, що в XIX столітті в Коростишеві працювали три водяні млини, а перший міст через Тетерів у місті збудували ще в 1634 році, за Людвіка Олізара. Тож вода тут служила людям уже кілька століть.

Найефектніше поріг виглядає навесні, після танення снігу, і після сильних дощів, коли Тетерів повноводний. Улітку, за низької води, з’являються кам’яні острівці, на яких часто сидять рибалки.

Парк графів Олізарів

Парк заклали в першій половині XIX століття за графа Густава Олізара — найвідомішого представника роду, який понад три століття володів Коростишевом. Найчастіше датою заснування називають 1820 рік; трапляються також 1836 рік (повернення Густава з Італії) і 1860-й, а деякі краєзнавці відносять початок садиби ще до кінця XVIII століття, коли новий маєток збудував батько Густава — Пилип Олізар.

Рід Олізарів отримав Коростишів 15 грудня 1565 року: тоді Філон Кміта продав місто за 400 литовських кіп Івану Олізару-Вовчкевичу. За Олізарів містечко отримало замок (1602), Магдебурзьке право (1779) і навіть водолікарню (1837) на місцевих цілющих водах.

Парк задумували як пейзажний, у дусі романтизму: з терасами на схилі, ставками з острівцями, видовими галявинами над скелястим берегом Тетерева. Із тих часів збереглися купальня з левовою мордою (1820), кілька колон колишнього палацу, гранітна арка з масонськими символами, частина старого кріпосного муру над озером і господарська будівля в стилі «швейцарського шале» 1830–1840-х років — нині це пам’ятка архітектури місцевого значення.

Із 31 березня 1964 року парк має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. Його площа — 12,9 гектара.

Що пережив парк у XX столітті

Після революції палац Олізарів занепав. У радянський час у колишньому маєтку розмістили архів, а сам палац з часом зруйнувався — до наших днів дійшов лише портик із колонами. У 1920–1980-х парк перепланували: з’явилися літня естрада і спортивні майданчики. Спроба реконструкції в 1980-х, яку вели без дендрологів і архітекторів, виявилася невдалою, і роботи зупинили.

Парк кам’яних скульптур

Нове життя парку дав місцевий скульптор, заслужений художник України Віталій Рожик, який живе поруч. Із 2005 року він почав відновлювати занедбану територію й наповнювати її власними роботами з граніту та мармуру. Із січня 2022 року парк офіційно носить його ім’я — «Коростишівський парк імені Віталія Рожика».

Серед скульптур — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Сальвадор Далі, Альберт Ейнштейн, Володимир Висоцький, Дон Кіхот із Санчо Пансою, Посейдон на озері, казковий Котигорошко, фламінго. Окрема історія — скульптура братів Кличків із токівського граніту: її створювали на замовлення друзів боксерів для Києва, але врешті скульптор безоплатно передав роботу місту, і з 2018 року вона стоїть у парку.

Коростишів потрапив до Книги рекордів України за кількістю пам’ятників і скульптур на кількість населення — 111 робіт. Біля костелу, поруч із парком, стоїть і пам’ятник Густаву Олізару роботи того ж Рожика: фігура графа ніби поступово виходить із гранітної брили.

У 2018 році Рожики заснували громадську організацію «Коростишівський парк», а в 2020-му парк став лауреатом Національної премії з ландшафтної архітектури (III ступінь) у номінації «Найкращий реалізований об’єкт публічного простору». Серед завершених частин — алея скульптур, видова зона на Тетерів, відновлене джерело та лапідарій «Коло любові».

Скеля Фелінського і її легенди

На правому березі Тетерева, навпроти парку, височіє крутий гранітний урвище — скеля Фелінського. За місцевим переказом, тут любив відпочивати польський поет Алоїзій Фелінський (1771–1820), автор трагедії «Барбара Радзивіллівна» і гімну, з якого згодом виросла пісня «Boże, coś Polskę». Граф Олізар нібито наказав вибити на камені напис «Felinski». Зв’язок поета з родиною справжній: Фелінський листувався з Густавом Олізаром, а посмертне видання його творів 1821 року присвячене саме Олізарам.

У скелі є й інша, сумна назва — «Олечкин камінь»: за легендою, тут загинула маленька донька управителя маєтку. Краєзнавці згадують і сусідні скелі з іменами — «Ядвіга» з вибитою датою 1849, а також «Марія», яка нібито зникла після вибуху в 1938 році, коли тут шукали скарби. Це перекази, а не задокументовані факти, але саме вони роблять прогулянку берегом Тетерева такою атмосферною.

Тетерів у Коростишеві

Тетерів — правий приплив Дніпра завдовжки 385 км (у деяких джерелах — 365 км), що впадає в Київське водосховище. Між Житомиром і Коростишевом річка прорізає Український кристалічний щит, тому береги тут високі й скелясті, а в руслі трапляються пороги й перекати. Коростишів — один із найвідоміших в Україні центрів видобутку граніту: його почали розробляти в середині XIX століття, і граніт тут буквально під ногами — у скелях, бруківці, скульптурах.

Як дістатися

Коростишів лежить на трасі М-06 (Київ — Житомир): приблизно 108 км від Києва і 29 км від Житомира. Маршрутки з Києва довозять до мосту через Тетерів у центрі міста — звідти до парку кілька хвилин пішки. Автомобіль можна залишити на сусідніх вулицях біля парку чи костелу. Вхід до парку вільний.

Координати порога: Як доїхати.

Що поруч

  • Костел Різдва Пресвятої Діви Марії — мурований храм кінця XVIII століття з каплицею-усипальнею Олізарів (1802). У радянський час тут було зерносховище, потім кінотеатр; храм повернули вірянам і переосвятили в 1997 році.
  • Коростишівський кар’єр — затоплений гранітний кар’єр, де камінь добували з 1890 року; глибина озера близько 20 метрів.
  • Як поєднати все в одну поїздку — у матеріалі «Коростишів: що подивитися за один день».

Практичні поради

  • Найкращий час для «шуму» — квітень–травень і дні після дощів; для прогулянки парком — травень–жовтень.
  • Каміння біля порога слизьке, а течія між брилами сильна — купатися тут не варто, а дітей тримайте поруч.
  • Для фото найкраще світло — зранку з лівого берега: сонце підсвічує піну на порозі й скелю Фелінського навпроти.

Фото: ipse k, Wikimedia Commons (Panoramio), CC BY 3.0.