На самому кордоні Вінницької та Житомирської областей, осторонь головних туристичних маршрутів, стоїть будівля, яка змушує проїхати додаткові кілометри лише заради того, щоб її побачити. Маєток Корницьких у селі Рогачі Ружинського району — один із найвиразніших зразків неокласичної садибної архітектури Правобережної України початку XX століття, і водночас — типова історія втраченого і недбережного спадку.

Земля, що змінювала власників

Назву Рогачі село отримало ще у 1746 році і належало до Погребищанського ключа. У 1785 році селом володіла Анна Плятер, дружина каштеляна троцького Авґуста Плятера. У 1790 році вона продала Рогачі генералу Любовицькому, а той у 1805 (за іншими даними — 1808) році перепродав володіння польському шляхтичу Корницькому за 70 тисяч рублів золотом — суму, що красномовно говорить про цінність цих земель уже на початку XIX століття.

Корницький побудував родинний маєток на околиці села, де жив з дружиною та синами — Цезарем і Венциславом. З часом у володінні залишився лише Венцислав (Вєнчислав) Корницький. Перший маєток мав солом'яну й очеретяну покрівлю — і саме через несправність пічного опалення тут сталась пожежа, що знищила первісну садибу.

1908 рік: новий палац за проектом Кароля Іваницького

Саме ця пожежа й стала поштовхом до нового, набагато амбітнішого будівництва. У 1908 році Венцислав Корницький запросив відомого київського архітектора Кароля Іваницького, доручивши йому звести пишну родову резиденцію — водночас родове гніздо і місце для прийому гостей.

Палац виконали в неокласичному стилі (пізньому неокласицизмі). Кошторис будівництва склав 69 тисяч рублів — для свого часу сума надзвичайно істотна, і вона повністю себе виправдала. Найвиразніша архітектурна деталь, яка одразу привертає увагу, — масивний портик із шістьма коринфськими колонами, увінчаний фронтоном із родинним гербом Корницьких, що зберігся до наших днів.

Від самого в'їзду до палацу вела каштанова алея, яка виводила до парадного фасаду з колонадою. Венцислав Корницький продовжував вносити зміни в архітектуру садиби протягом багатьох років, останні з них — буквально незадовго до Жовтневої революції.

Розкіш, кінний завод і театр зі сценою Шаляпіна

Інтер'єри палацу відповідали статусу власника. У шикарно оздобленій їдальні висіла дорогоцінна люстра, стіни прикрашали східні килими, а саму їдальню декорували скульптурні голови міфічних героїв. Від саду до будинку вів вхід до так званого Зеленого салону, де зберігалися вироби з золота та діамантів.

Венцислав Корницький був відомий своєю пристрастю до коней — на території садиби розташовувалась стайня арабських скакунів, яка вважалась третьою за величиною стайнею в південно-східній частині Речі Посполитої. На жаль, ця споруда не збереглася до наших днів — від неї залишились лише руїни льоху.

Окрема, майже легендарна деталь — у театрі садиби, влаштованому власником, ставили вистави, демонстрували кіно, а одного разу тут навіть лунав голос самого Федора Шаляпіна.

Революція і втрачена пишнота

Жовтнева революція поклала кінець розкішному способу життя родини. Багато цінних речей з інтер'єрів палацу було знищено або розкрадено в роки революції та воєн. До сьогодні з оригінального оздоблення збереглося дуже мало деталей — частково вціліли ліпнина та елементи декору, але загальна пишнота інтер'єрів безповоротно втрачена.

Венцислав Корницький помер у віці 50 років напередодні Жовтневої революції і був похований на польському кладовищі в сусідньому селі Топори. У нього була позашлюбна донька від ключниці Насті — Корницький видав її заміж за свого повара Менжинського і подарував молодятам будинок із лісом у місцевості, що мала назву Куток.

Радянська школа і поступовий занепад

За радянської влади палац отримав нове призначення — тут розмістили місцеву школу, яка функціонувала аж до 1995 року. Парадоксально, але саме цей період став останнім, коли будівлю реально підтримували у робочому стані: до 1991 року вона використовувалась і обслуговувалась.

Після розпаду Радянського Союзу школа закрилась, і будівля перестала функціонувати взагалі. Покинутий палац швидко став жертвою місцевого вандалізму — його розграбували, розписали графіті й частково розтрощили. Відтоді занедбана споруда продовжувала руйнуватись рік за роком, втрачаючи вікна, двері та частину декоративного оздоблення.

Спроби порятунку: продаж і проект реконструкції

Доля садиби за останнє десятиліття зробила кілька несподіваних поворотів. У середині 2010-х років напівзруйнований будинок виставили на продаж через сайти приватних оголошень — як «старовинний особняк в класичному стилі, перлину архітектури» площею садиби 5 гектарів старовинного парку з центральною алеєю, що виходить до озера.

Згодом маєток дійсно викупив приватний інвестор. У 2021 році в приміщенні Ружинської селищної ради відбулися громадські слухання щодо реконструкції колишньої садиби Карницьких. Розробники детального плану території представили проєктну документацію: інвестор планує здійснити повну реконструкцію палацу і побудувати на його основі багатофункціональний готельно-ресторанний комплекс. Заявлений термін реалізації проєкту — 10 років.

Важлива деталь, про яку варто знати: попри свою архітектурну цінність, садиба Корницьких офіційно не входить до списку пам'яток архітектури — це юридичний нюанс, який і дозволяє приватному власнику вільніше розпоряджатися об'єктом, але водночас залишає його без державного охоронного статусу.

Сучасний стан

Станом на сьогодні палац продовжує перебувати в аварійному стані — без вікон і дверей, з частково обваленими елементами конструкції. Алея, що веде до парадного входу, поступово заростає бур'янами й чагарником. Місцеві жителі досі іноді називають будівлю просто «старою школою» — за останньою функцією, яку вона виконувала. Парк навколо садиби, що колись був доглянутим садово-паркового ансамблем, перетворився на густий гай зі старими деревами.

Попри занедбаність, портик із шістьма коринфськими колонами та родинний герб на фронтоні все ще справляють сильне враження — будівля залишається однією з найвиразніших архітектурних домінант усього Ружинського району.

Як дістатися

Маєток розташований за приблизно 10 кілометрів від районного центру Ружин, на кордоні Вінницької та Житомирської областей. Дорога до Рогачів веде через сусіднє село Топори. При в'їзді в село потрібно повернути праворуч, далі дорога йде попід лісосмугою та повз невеликий ставок до пагорба, густо зарослого парком — саме там, на пагорбі, серед старих дерев біліють колони палацу.

Координати для навігатора: 49.636403, 29.351091

Палац знаходиться в лісопарковій смузі навпроти села, на протилежному боці невеликої річки. До будівлі веде колишня паркова алея — нею можна дійти пішки від основної дороги.

Палац Корницьких у Рогачах — це історія про амбіції шляхтича, що вклав значні кошти у створення родового гнізда з театром, кінним заводом і колекцією золота, та про долю, яка протягом століття перетворила цю розкіш на руїну без вікон і дверей. Заявлена реконструкція 2021 року дає надію на повернення будівлі до життя у новій якості — готельно-ресторанного комплексу. Чи буде ця обіцянка виконана, покаже час, але поки палац стоїть — варто проїхати ці кілометри й побачити коринфські колони та родинний герб Корницьких на власні очі, доки споруда ще тримається.

Фотографії: Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"