На березі Случі у Звягелі стоїть будівля, яку важко сплутати з будь-якою іншою міською спорудою. Жовтий двоповерховий будинок із гранчастою вежею більше нагадує невеликий середньовічний замок, ніж звичайну міську садибу. Це будинок-садиба Мезенцева — одна з найцікавіших пам’яток архітектури Звягеля.
Палац зберігся до наших днів майже без втрати головного об'єму, але побачити його зблизька звичайному туристу не вдасться. Садиба перебуває на закритій території. А тому сьогодні мандрівникові залишається оглядати споруду ззовні.
Історія цього місця значно старша за саму будівлю. Садиба на правому березі Случі свого часу належала князям Любомирським, потім перейшла до Уварових, а наприкінці XIX століття її власниками стали Мезенцеви. Саме вони надали маєтку того вигляду, який він має сьогодні.
Від Любомирських до Уварових і Мезенцевих
Садиба виникла ще до появи сучасного палацу. Її історія пов’язана з князівським родом Любомирських, який володів маєтком у Новому Звягелі — поселенні на правому березі Случі, фактично передмісті тодішнього Звягеля.
Згодом маєток опинився у власності родини Уварових. На початку XIX століття вони заклали навколо резиденції великий дендропарк. Саме цей парк був важливою частиною садибного комплексу, а не просто зеленим насадженням біля будинку.
У 1865 році Новий Звягель перейшов до Мезенцевих. За іншими джерелами, передача маєтку відбулася в контексті родинного зв’язку Євгенії Уварової із Сергієм Мезенцевим. Спогади Олени Пчілки підтверджують, що сім’я Мезенцевих жила у великій садибі за містом, по той бік Случі.
Саме тут починається історія будинку, який сьогодні називають палацом Мезенцева.
Палац, який будували як замок
Наприкінці XIX століття полковник Сергій Мезенцев розпочав перебудову старої садиби. Завершити роботи вдалося вже його синові Борису Мезенцеву у 1903 році. Саме 1903 рік нині вказується як дата завершення будівництва палацу. Ім’я архітектора не встановлене остаточно; в туристичних джерелах лише припускають, що ним міг бути Олександр Пальшау.
Архітектура будинку свідомо створює романтичний образ старовинного замку. У споруді змішані мотиви ренесансу, бароко та класицизму — характерний для кінця XIX століття історизм, коли архітектори вільно поєднували форми різних історичних епох.
Особливо вирізняється гранчаста кутова башта з широким складним карнизом і зубцями. Саме вона формує незвичайний силует будівлі. За композицією палац навіть перегукується з обрисами старого Звягельського замку на протилежному березі Случі.
Спочатку споруда мала дві вежі, однак до нашого часу збереглася лише одна. Друга була зруйнована і згодом не відновлювалася.
Що ховається за фасадом
Будинок має два поверхи та складається з двох основних частин, з'єднаних холом і широкими сходами. Зовні його вирізняє оштукатурений фасад, жовте забарвлення та складний архітектурний силует.
Розташування над річкою також було частиною загального задуму. Палац стоїть на підвищенні біля Случі, а його башта та зубчасті елементи створюють враження невеликої фортеці.
Це не середньовічний замок і не оборонна споруда. Але архітектор свідомо використав образ замку, який був дуже популярним у тогочасній європейській та імперській садибній архітектурі.
Дендропарк і «Лінія Сталіна»
Навколо палацу колись простягався великий дендропарк, започаткований ще Уваровими. Сьогодні повністю оглянути цю територію неможливо.
У XX столітті садиба отримала зовсім інше призначення. Після революції будівлю використовували як навчальний заклад — тут розміщувався сільськогосподарський технікум. Пізніше територія перейшла до військових.
У 1932–1940 роках у будинку працював штаб 14-ї кавалерійської дивізії імені Пархоменка. У 1940–1941 роках тут розташовувався штаб 9-го механізованого корпусу, яким командував Костянтин Рокоссовський. Звягельська міська рада зазначає, що будинок є пам’яткою історії та архітектури місцевого значення.
На території колишнього парку згодом з’явилися оборонні споруди, пов’язані із системою укріплень, яку називають «Лінією Сталіна». Таким чином, колишня аристократична резиденція поступово перетворилася на частину військової інфраструктури.
Що з палацом сьогодні
Тут є важливий нюанс, який варто врахувати мандрівникам.
Палац не є відкритим туристичним об’єктом.
Тому потрапити всередину палацу або в колишній дендропарк без відповідного дозволу не можна.
Водночас сама споруда не покинута і не перетворилася на руїну. Її основний об’єм зберігся, а будинок залишається впізнаваною архітектурною домінантою цієї частини Звягеля.
Палац офіційно внесений до переліку пам’яток архітектури місцевого значення. У державному переліку пам’яток Житомирської області він зазначений як «Будинок-садиба Мезенцева», датований 1890–1900-ми роками; охоронний номер — 4558-Жт.
Табличка на фасаді нагадує про іншу історію будинку
Є в палацу і ще одна особливість. На будівлі встановлена меморіальна дошка, пов’язана з військовою історією споруди.
Звягельська міська рада зазначає, що у 1977 році на будинку встановили мармурову дошку на честь маршалів, які проходили тут службу. Сьогодні будинок залишається пов’язаним із військовою інфраструктурою міста.
Тому його історія фактично складається з кількох різних життів: князівська резиденція, маєток Уварових, родинний палац Мезенцевих, навчальний заклад, штаб військових формувань і сучасний військовий об’єкт.
Що є поруч
Палац стоїть на правому березі Случі, навпроти руїн Звягельського замку. Тому навіть без доступу на територію садиби цю частину міста можна включити до історичного маршруту.
На іншому березі річки розташовані залишки Звягельської фортеці, а неподалік — історичний центр міста та об’єкти, пов’язані з родиною Косачів і Лесею Українкою. Звягельська міська рада також відносить до туристичних магнітів міста сам будинок Мезенцева та інші пам’ятки цієї частини Звягеля.
Практична інформація
Вхід: вільного доступу до території немає.
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний номер 4558-Жт.
Палац Мезенцева — один із тих об’єктів, де сама недоступність додає місцю загадковості. За огорожею залишилася колишня садиба з дендропарком, історія якої почалася ще за Любомирських і Уварових, а сучасного вигляду вона набула на початку XX століття завдяки Мезенцевим.
Сьогодні його не можна відвідати як звичайний туристичний об’єкт. Але навіть здалеку добре видно, чому архітектори того часу прагнули перетворити садибу на романтичний замок: башта, зубчастий карниз, річка внизу та старий силует будівлі роблять її однією з найбільш незвичних історичних споруд Звягеля.
І, мабуть, найцікавіше тут те, що палац не просто пережив зміну власників. Він пережив зміну цілих епох, кожна з яких залишила на ньому свій слід.
