У День пам'яті захисників і захисниць України, які загинули в боях за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, на найвищу вершину країни піднялися родини полеглих Героїв з усієї України. Захід під назвою «Пам'ять мужнього серця» об'єднав понад 300 учасників, серед яких — Леся Марченко, дружина загиблого воїна з Малина Олександра Марченка.
Два місяці підготовки заради одного сходження
За інформацією ТСН, яке транслювало пряме включення з вершини Говерли, родини готувалися до сходження два місяці: тренувалися, підбирали спеціальне екіпірування, власноруч шили прапори та одяг із позивними своїх загиблих рідних. Кожна родина створила й особистий символ пам'яті — власноруч розписаний камінець з іменем та позивним свого Героя. Ці камінці учасники несли на вершину, аби залишити там на знак того, що пам'ять про кожного захисника житиме вічно.
У прямому ефірі ТСН після сходження поділилася емоціями Олена Білецька — дружина загиблого воїна-добровольця, відомого художника-декоратора українського кіно Володимира Чорного. Вона, як і сотні інших родин, подолала складний підйом, аби вшанувати пам'ять чоловіка на найвищій точці країни.
«Я відчувала, як він супроводжував мене на кожному кроці»
Серед учасниць масштабного сходження була і Леся Марченко з Малина — дружина Олександра Марченка, який загинув, захищаючи Україну. Жінка розповіла у власній публікації в соціальних мережах, що для неї цей день став особистим закликом опинитися там куди вони з чоловіком мріяли бути щасливими.
«Сьогодні мій біль змішався з новим, майже невловимим, але таким чітким відчуттям — відчуттям того, що чоловік поруч. Я відчувала, як він супроводжував мене на кожному кроці. Наче вітер підганяв у спину, наче сонце гріло замість його рук. На самій вершині, де небо торкається землі, я знову відчула його обійми. Я знаю, що він бачив мене», — поділилася Леся.
Жінка додала, що її любов до чоловіка сильніша за час, за відстані й навіть за смерть, назвавши його своїм Героєм, гордістю і вічним болем.
Хто такий Олександр Марченко
Олександр Васильович Марченко народився 11 квітня 1979 року, зростав у Малині, де закінчив загальноосвітню школу №3, після чого пройшов строкову військову службу. Чоловік був учасником бойових дій із захисту суверенітету та територіальної цілісності України ще у 2015–2016 роках у складі АТО/ООС, де у квітні 2016-го отримав тяжке поранення руки і тривалий час проходив лікування та реабілітацію.
Разом із дружиною, також уродженкою Малина, подружжя проживало в селі Пристанційне Чоповицької громади. У Малині вони відкрили event-агентство та займалися організацією і декоруванням дитячих і сімейних свят.
З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр повернувся до лав Збройних Сил України, попри статус інваліда війни другої групи та майже нефункціонуючу руку. «Він не міг вчинити інакше», — згадує дружина. Старший солдат, гранатометник 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, Олександр Марченко загинув 11 березня 2022 року в селищі Макарів на Київщині. Похований у селі Йосипівка.
Удома на Героя чекали дружина та маленький син, який довго шукав тата, а тепер знатиме: його татусь — герой, який загинув за мирне небо України, за дитячий сміх і спокій.
Проєкт «Маємо жити»: пам'ять, яка об'єднує
Сходження на Говерлу відбулося в межах напрямку «Пам'ять мужнього серця» всеукраїнського проєкту «Маємо жити», що об'єднує родини загиблих захисників. Масштаб заходу — понад 300 учасників з усієї країни — засвідчив, що для сотень українських родин біль втрати перетворюється на спільну силу: разом легше піднятися і фізично, і емоційно.
Вічна, світла та невимовна пам'ять усім Героям, які віддали життя за Україну. Слава Україні!
