Великі Кліщі — колишнє село в Народицькій громаді Коростенського району Житомирської області. До Чорнобильської катастрофи тут жили сотні людей, працювали школа, клуб, бібліотеки, медпункт і поштове відділення. У 1990 році населений пункт відселили через радіоактивне забруднення, а наприкінці того ж року офіційно зняли з обліку.
Сьогодні Великі Кліщі розташовані на дорозі з Малина до Народичів. Головна пам’ятка колишнього села — дерев’яна церква Архістратига Михаїла, збудована у 1889 році. Тут також є пам’ятник загиблим землякам, на якому викарбувані їхні імена.
Історія Великих Кліщів — це не лише розповідь про наслідки Чорнобильської катастрофи. Село має давню історію, пов’язане з подіями Української революції, пережило радянські репресії та Другу світову війну. А після відселення про нього нагадували люди, які залишалися тут, і ті, хто взявся зберігати старий храм.
Де розташовані Великі Кліщі
Великі Кліщі лежать у північній частині Житомирщини, на території сучасної Народицької громади. Історично село належало до Базарської волості Овруцького повіту Волинської губернії.
Від колишнього села до Народичів — приблизно 23 км, до залізничної станції Малин — близько 50 км. Через Великі Кліщі проходив шлях, що сполучав Народичі, Малин і Київ.
У різні історичні періоди село входило до складу різних адміністративних одиниць. У 1923 році тут утворили Великокліщівську сільську раду, а сам населений пункт став її адміністративним центром. Упродовж радянського періоду територія разом із селом переходила між Базарським, Народицьким, Овруцьким і Малинським районами.
Історія села від XVII століття
Перша письмова згадка про Великі Кліщі датується кінцем XVII століття. У люстрації Київського воєводства за 1754 рік поселення згадується під назвою Кліщі — Kleszcze. На той час воно було дідичним маєтком київського хорунжого Міхала Павши.
У XIX столітті Великі Кліщі були поміщицьким, а згодом колишнім власницьким селом Базарської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Поселення розташовувалося біля річки Ослів. Наприкінці XIX століття місцева православна парафія була пов’язана з містечком Базар.
Чисельність населення поступово зростала. За історичними статистичними матеріалами, у 1859 році в селі було 53 двори та 428 мешканців. У 1885 році проживали вже 580 людей, а за переписом 1897 року — 954.
На початку XX століття Великі Кліщі продовжували розвиватися. У 1906 році тут налічувалося 1055 мешканців, а в 1923 році — 1420 людей і 229 дворів.
Великі Кліщі у XX столітті
9 листопада 1921 року, під час Листопадового рейду Армії Української Народної Республіки, через Великі Кліщі проходила Подільська група під командуванням Сергія Чорного. Рейд був частиною спроби українських військових відновити боротьбу за незалежність України після поразки основних сил УНР.
У радянський період Великі Кліщі були центром сільської ради та колгоспу. Господарство обробляло 3102 гектари угідь, зокрема 1604 гектари ріллі та 415 гектарів лісу. Десятки колгоспників отримали державні нагороди, серед них голова господарства О. Д. Підручний, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
У селі діяли середня школа, клуб, сільська та шкільна бібліотеки, фельдшерсько-акушерський пункт і відділення зв’язку. Тут вирувало звичайне сільське життя: люди працювали, виховували дітей, навчалися, відзначали свята й разом долали повсякденні труднощі.
За даними 1972 року, у Великих Кліщах проживали 786 людей, а кількість дворів становила 261. Останній радянський перепис населення, проведений у січні 1989 року, зафіксував 540 мешканців.
Дерев’яна церква Архістратига Михаїла
Найвідоміша пам’ятка Великих Кліщів — дерев’яна церква Архістратига Михаїла, збудована у 1889 році. Вона є важливою частиною історії села та одним із найвиразніших свідчень його колишнього життя.
У старих історичних описах згадується православна парафія в Базарі, до якої належали мешканці Великих Кліщів. Водночас у пізніших матеріалах назву храму пов’язують зі Святим Миколаєм. Тому ці назви потребують окремого історичного уточнення, а для сучасного опису храму використовується назва церкви Архістратига Михаїла.
Після відселення мешканців у 1990 році храм утратив звичне оточення та постійний догляд. За краєзнавчими публікаціями, споруда пережила роки занепаду й кілька пожеж. Попри це, церква збереглася, а згодом нею почали опікуватися небайдужі люди.
Сьогодні храм залишається діючим: тут періодично проводять богослужіння. До церкви приїжджають колишні мешканці села, паломники, краєзнавці й туристи.
Остання мешканка Великих Кліщів
Особливе місце в історії села посідає Анастасія Петрівна Аврамчук. Після загального відселення 1990 року вона не залишила рідної домівки й продовжувала жити у Великих Кліщах, коли більшість односельців уже облаштовували життя в інших місцях.
Анастасія Аврамчук залишалася тут самотньо та доглядала церкву. Її життя стало символом прив’язаності до рідної землі — навіть тоді, коли звичне сільське оточення зникло, а навколишні будинки поступово занепадали.
Жінка померла у 2013 році у віці 84 років. Її називають останньою мешканкою Великих Кліщів.
У 2003 році про відселене село зняли документальний фільм «Відселене село: Великі Кліщі». У ньому Анастасія Аврамчук розповідає про відселення після аварії на Чорнобильській АЕС і життя в майже спорожнілому селі. Ці свідчення зберегли особисту історію людини, яка не захотіла залишити рідний край.
Хто доглядає старий храм
Після смерті Анастасії Аврамчук церква не залишилася без уваги. Важливу роль у її збереженні відіграли люди, які приїжджали до Великих Кліщів і брали на себе догляд за спорудою.
За матеріалами Суспільного, родина Надії Смоліної опікувалася храмом близько 20 років. Люди прибирали приміщення, підтримували порядок, привозили ікони та долучалися до відновлення внутрішнього оздоблення. До облаштування храму долучалися й інші небайдужі, зокрема допомагали з іконостасом.
Завдяки цим зусиллям церква продовжила існувати не лише як історична будівля, а і як місце релігійного життя. Її історія показує, наскільки багато може залежати від ініціативи окремих людей, коли поселення вже втратило постійних мешканців.
Богослужіння українською мовою у 2025 році
Новітня історія храму також привертала увагу через події навколо богослужінь.
7 вересня 2025 року в церкві Архістратига Михаїла вперше провели службу українською мовою священнослужителі Православної церкви України. Про це повідомило Суспільне Житомир.
Подія супроводжувалася суперечкою щодо доступу до вівтарної частини храму. За словами священника ПЦУ, двері були зачинені, а ключі перебували в монаха Української православної церкви. Суспільне висвітлило позицію священника та зазначило, що готове надати можливість висловитися й іншій стороні.
Ця подія стала частиною сучасної історії церкви, яка продовжує бути важливою для людей, пов’язаних із Великими Кліщами.
Репресований священник Микола Сіомук
Історія Великих Кліщів пов’язана й зі сталінськими репресіями. У 1937 році радянська влада заарештувала священника Миколу Івановича Сіомука, який мешкав у селі та служив у місцевій церкві.
Його заарештували 23 жовтня 1937 року. Обвинувачення висунули за статтею 54-10 Кримінального кодексу УРСР, яка стосувалася антирадянської агітації. За постановою трійки при Управлінні НКВС у Житомирській області від 11 листопада 1937 року священника засудили до десяти років виправно-трудових таборів.
У 1989 році Миколу Сіомука реабілітували. Його доля — один із прикладів переслідування духовенства в радянські часи, коли священники ставали жертвами політичних репресій.
Пам’ятник загиблим землякам у Другій світовій війні
У центрі Великих Кліщів спорудили пам’ятник на честь односельців, які воювали на фронтах Другої світової війни. На меморіалі викарбувані імена загиблих земляків.
За історичними відомостями, на фронтах німецько-радянської війни воювали 164 жителі села. Із них 150 були нагороджені орденами й медалями. Серед уродженців Великих Кліщів — А. Г. Антоненко, кавалер трьох орденів Слави.
Пам’ятник залишається ще одним місцем пам’яті у колишньому селі. Він нагадує про покоління людей, чиє життя було пов’язане з Великими Кліщами задовго до Чорнобильської катастрофи.
Відомі уродженці Великих Кліщів
Попри те, що Великі Кліщі були невеликим поліським селом, тут народилися люди, які здобули визнання в українській науці.
Костянтин Юхимович Єсипчук (1935–2009) — український геолог-петрограф, петролог, доктор геолого-мінералогічних наук. У 1998 році став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.
Іван Кирилович Курдиш (народився 1942 року) — український мікробіолог, доктор біологічних наук із 1993 року, професор із 2000 року. У 2018 році отримав Державну премію України в галузі науки і техніки.
Їхні біографії — ще одна частина історії Великих Кліщів, яка виходить далеко за межі самого населеного пункту.
Чорнобильська катастрофа та відселення села
Після аварії на Чорнобильській АЕС територія навколо Великих Кліщів зазнала радіоактивного забруднення. У 1990 році мешканців відселили, а село офіційно зняли з обліку рішенням Житомирської обласної ради від 28 грудня 1990 року. Рішення опублікували у «Відомостях Верховної Ради України» 12 лютого 1991 року.
Відселення означало завершення звичного життя громади. Люди залишили свої будинки, господарства та місця, з якими були пов’язані покоління їхніх родин. Зникли школа, клуб, бібліотеки та інші установи, що формували повсякденність села.
Історія Великих Кліщів — частина ширшої історії Полісся після Чорнобильської катастрофи. Вона нагадує, що наслідки аварії вимірюються не лише рівнями радіації, а й долями людей, втраченими домівками та зникненням цілих сільських громад.
Що подивитися у Великих Кліщах сьогодні
Великі Кліщі не є облаштованою туристичною локацією з великою кількістю об’єктів. Сюди варто заїхати насамперед заради кількох місць, які зберігають історію колишнього села.
Дерев’яна церква Архістратига Михаїла. Храм 1889 року — головна пам’ятка Великих Кліщів. Його історія охоплює часи до Чорнобильської катастрофи, відселення, роки занепаду та подальше відновлення завдяки небайдужим людям.
Пам’ятник загиблим землякам. Меморіал із викарбуваними іменами нагадує про мешканців села, які воювали й загинули під час Другої світової війни.
Місце колишнього села. Сама територія Великих Кліщів цікава як приклад того, як Чорнобильська катастрофа змінила поліський населений пункт. Проте не варто очікувати музею просто неба чи розвиненої туристичної інфраструктури.
Великі Кліщі — це передусім історична зупинка дорогою на Народичі. Головна цінність місця — старий храм, пам’ять про колишніх жителів і можливість побачити, як історія відселеного села зберігається донині.
Як дістатися до Великих Кліщів
Колишнє село розташоване на дорозі з Малина в напрямку Народичів, у межах Народицької громади Коростенського району Житомирської області. За історичними описами, до Народичів звідси близько 23 км, а до залізничної станції Малин — приблизно 50 км.
До церкви можна заїхати дорогою на Народичі та оглянути її. Ще один орієнтир — пам’ятник загиблим землякам.
У Великих Кліщах немає звичної туристичної інфраструктури: не слід розраховувати на кафе, готелі, каси чи екскурсійний центр. Це місце для короткої зупинки, огляду храму й меморіалу та знайомства з історією колишнього села.
Під час відвідування варто дотримуватися тиші й поваги до храму та пам’ятника, не залишати сміття та не заходити до аварійних будівель.
Великі Кліщі — історія села, яке залишилося в пам’яті
Колись у Великих Кліщах мешкало понад тисячу людей, працювали школа й бібліотеки, діяли колгосп і сільські установи. Село мало власну історію, своїх відомих уродженців, пережило війни та політичні репресії. Усе це перервала Чорнобильська катастрофа, після якої жителі були змушені залишити домівки.
Сьогодні про колишню громаду нагадують дерев’яна церква Архістратига Михаїла, пам’ятник загиблим землякам та історії людей, які не забули рідного місця. Особливе місце серед них посідає Анастасія Аврамчук, яка залишалася у Великих Кліщах після відселення та доглядала храм.
Великі Кліщі не потребують вигаданих туристичних принад. Їхня цінність — у справжній історії Полісся, старій дерев’яній церкві та пам’яті про людей, чиє життя було пов’язане із цим селом.
