Малин

Малин загальні відомості

Місто Малин центр новоствореної Малинської територіальної громади, а також місто обласного значення (2003 р), а також колишній центр Малинського району, що був утворений 1923 року. та в різні часи входив до складу у Малинській, Коростенській, Волинській округах, Української СРР, Київській і Житомирській областях УРСР. До складу Малинського району входили: Чоповицька селищна територіальна громада та 22-х сільських рад. 

Малин знаходиться на річці Ірша, поряд з міжнародною автотрасою Київ — Ковель — Варшава. Також через місто Малин проходить важлива залізнична колія, що входить до Південно-Західної залізниці. 

Природа і природні ресурси

Клімат м. Малина та Малинського району є помірно континентальним, який формується під впливом повітряних мас. Іноді надходять арктичні або тропічні повітряні маси, які мають суттєвий вплив на формування сезонності погоди. Середня температура січня становить -6 'С. липня +І9,2°C. Абсолютний річний мінімум дорівнював -34°C, а максимум +37°C. Середньорічна температура визначалась +6,8°C. Проте в останні роки ці показники зазнають певних тенденційних змін у зв'язку глобальним потеплінням на планеті. Середньорічна кількість опадів - 523 мм. Основна їх кількість припадає на літній сезон. Випаровуваність - 650 мм.

Коефіцієнт зволоження — близько 0,9. На півночі Малина низини надмірне зволоження сприяло утворенню боліт. Та разом з тим, певною мірою, значні меліоративні роботи у 1950-1980-х рр. та зарегульованість основних водних артерій значною мірою вплинуло на екологічну рівновагу краю. Щоправда, останні два десятиріччя, кали процес осушення боліт практично зведений нанівець, почався період самовідновлення природи. Постійний сніговий покрив утворюється в середині грудня і досягає максимуму в лютому 15-25 см. Відносна вологість повітря - 60-70%, що обумовлює порівняно невелике випаровування вологи з поверхні ґрунту.

Гідрологічна мережа міста Малин та малинського краю в цілому є досить розгалужена. Вода представлена річками, підземними ставками, болотами, озерами. По території колишнього Малинського району, протікає 13 річок загальною довжиною 244 км. У Малині протікає р. Ірша, яка розділяє населений пункт на дві частини, та р. Здривля.

Основним живленням річок є сніговий покрив, дощові та ґрунтові води. Пересічна густота річкової мережі 0,16 км/км2. Річки Малинщини неширокі і неглибокі. Мають повільну течію, невелике падіння. Заплави лучні або чагарникові, в окремих місцях — заболочені. На річках збудовані Малинське та Ворсівське водосховища, існують невеликі рукотворні водоймища, як то Пиріжківське, Лумлянське, Нововороб’ївське. Також споруджено ще десяток ставків загальною площею водного дзеркала 1249 га. 

Походження назви Малин

Однією із версій стосовно виникнення міста та походження самої назви міста вказується ім'я князя древлян Мала (Нізкиня), що очолив визвольну боротьбу союзу древлянських племен проти поборів, що проводив київський князь Ігор.

Так історик Василь Татіщев повідомляє, що в Якимівському літописі ведеться мова, що він «князь древлянский, сын Нискинин».

Іншою версією вважається, що назва міста утворена від імені дочки Мала — Малуші. Яка бувши ключницею в київської княгині Ольги стала і матір'ю майбутнього великого князя київського Володимира.

Також останнім часом серед певної категорії місцевої інтелігенції триває дискусія про те, що безпосередньо сам Малин був заснований дещо пізніше стосовно самого Городища. Так відомий в Малині любитель краєзнавець Володимир Нечипоренко в своїй статті "Малин не своя історія" розповідає про те чому не можна об'єднувати в одне ціле історію міста Малин та Городищенського замку. 

Та наголошує на тому, що історія міста Малин і історія Городищенського замку це історія двох окремих поселень. Відповідно ставлячи під сумнів сучасну дату заснування Малина. Наводячи за приклад лист тодішнього власника тих земель, київського хорунжого Ремігіяна Єльця, від 1647 року до генерала єзуїтів Вінченцо Карафи — «Remian Jelec, chorąży kijowski do Vincentio Caraffa, generała SI, z Horodyszcza, 1647 b.d.d.». Як бачимо, своєю резиденцією він зазначає ключ Городищенський (Ключ — частина королівщини, адміністративно-територіальна одиниця в Речі Посполитій).

А також посилаючися на задокументований тариф сплати місцевими жителями подимного податку Київського воєводства 1754 року, де вказана назва miasteczko Horodyszcze, а Малин мав сплачувати податок до Городищенського ключа (do klucza horodyskiego). Городищенський ключ — це і є той Городищенський (Малинський) маєток. .

Згадки про містечко Городище та Городищенський замок ми знаходимо в статті за авторством Наталії Білоус: "Приватні міста Київського воєводства в першій половині XVII ст.: кількість, особливості розвитку та функціонування" У цій статті вперше в українській історіографії розглядаються типологія, функції, кількісні характеристики та особливості розвитку приватних міст Київського воєводства у першій половині ХУІІ ст. саме тут в переліку містечок Овруцького повіту зазначається, що Ремігіян Єлець з липня 1640 року є посесором Городища. 

Древляни на території Малинщини

Перші поселення на території сучасного міста імовірно сягають часів первіснообщинного ладу.

Так зокрема в результаті археологічних робі, що відбулися  в 2015 р. на території сучасного міста Малин було проведено дослідження 8 археологічних пам`яток:

1 – укріплене городище VIII-ІХ ст., часів Давньої Русі (Малин 1);

2 – виявлено та досліджено неукріплене поселення поблизу городищенського укріплення, визначено його розміри та культурно-часову належність (Малин 1а);

3 – проведено дослідження багатошарового поселення відкритого типу. Існування періоду доби бронзи – раннього залізного віку, І тис.н.е., давньоруського часу та пізнього середньовіччя по вул.. Молодіжна (Малин ІІ);

4- обстежено багатошарове поселення відкритого типу доби бронзи – раннього залізного часу на території парку ім..М.Маклая (Малин ІІІ);

5 – виявлено та досліджено нове – багатошарове поселення доби бронзи – раннього залізного часу, І тис. н.е. та пізнього середньовіччя на східній околиці м.Малин (Малин IV), що знаходилося на лівому березі струмка та колишньої річки, що протікала на місці сучасних паркових ставків. 

6 – виявлено та обстежено ще одне багатошарове поселення відкритого типу доби бронзи – раннього залізного віку та пізнього середньовіччя поблизу кар`єру "Калюжі" (Малин V);

7 – обстежено територію на якій розташовувались залишки курганних некрополів давньоруського часу, досліджених Б.А.Антоновичем, що складалися з двох груп. Одна група курганів в кількості 9 насипів знаходилася в Малинському парку імені Миклухо-Маклая, а інша, що налічувала 5 курганів знаходилася, за інформацією Б.А.Звіздецького, на території сучасної автошколи Малинського професійного ліцею. 

8 – обстежено залишки окопів другої світової війни в парку ім..М.Маклая.

Пізніша історія міста Малин, що знайшла відображення в давньоруських літописах, може розглядатися в контексті існування в південно-східній частині міста давньоруського городища.

Археологічні дослідження вказують, що виникло воно на межі VIII-IX століття. Згідно з цими дослідження Малинське городище вважається одним із найдавніших поселень ранніх слов’ян Правобережної України. Так радянський археолог-славяніст П.М. Третяков, провівши 1940 р. розвідки у деяких поліських районах Правобережжя України, ототожнював деякі відкриті ним городища з ранніми «градами» літописних древлян. Одним з найдавніших він вважав Малинське городище. Такої самої думки дотримувався М.П. Кучера після розвідки 1973 р.

Для того, щоб підтвердити вищевикладені факти своїх колег у 1987 р. загін ІА АН України під керівництвом Б.А. Звіздецького провів стаціонарні розкопки Малинського городища. Що дало змогу говорити про те, що тут знаходилися укріплення, що існували до початку XVIII ст.

Підтвердження тому, що біля Городищенського замку існувало середньовічне містечко ми знаходимо в ЗВІТІ Про археологічні дослідження в м.Малині Житомирської обл. в 2015 р. за авторством:

Петраускас А.В., кандидат історичних наук, керівник Житомирської археологічної експедиції Інституту археології України.

Петраускене, аспірант Інституту археології України.

Історія Малинщини є невіддільною частиною історії українсько-литовської знаті періоду входження земель Південно-Західної Русі до складу Великого князівства Литовського, а правильніше навіть до участі у формуванні новітньої Литовсько-Руської держави, яка стала правонаступницею Київської Русі.

Цей період історії характеризується появою широких і різноманітних груп та прошарків привілейованого стану якого не знала Київська Русь. Одними з найбільші давніх і яскравих представників тодішньої еліти на Київщині, що виводили свій родовід ще із домонгольських часів, були роди Єльців, Стрибилі, Трипольських, Немировичів, Олізарів, Вороничі. Ці панські роди пов'язують з князями Загомулинськими та Ілговицькими.

Шляхетський рід Немиричів один з найдавніших та найвідоміших родів Київщини з власним гербом Клямри.

Саме з ім'ям Івашка Немирича (пол. Iwaszko Niemirycz) королівським дворянином та чорнобильським державцем (орендар) і пов'язують перші успіхи з розширенням родових маєтностей на півночі Київського воєводства (Олевська та Зауська область) та появою присутності їх на Малинщині. Серед володінь Немиричів у 1514 р. Іван Немирич мав у своїй власності, с. Меленевичі (сучасні Мелені біля смт Чоповичі) та земля Тупачоловщина в Заушші.

Читайте на тему: Заушшя біля Коростеня на Житомирщині — одна з найбільших шляхетських околиць в Україні

Саме Іван Немирич виступив ініціатором відновлення в Городищі укріплення у вигляді замку для оборони місцевого населення від нападів кримських татар. 

Так з метою захисту власних володінь Іван Немирич звернувшись за дозволом до польського короля Сигізмунда Августа за дозволом на будівництво замка в Городищі на місці старого давньоруського городища.

Читайте на тему: Археологічні розкопки на Малинському городищі в 2017 році.

Першим відомим на сьогодні власником Малина, що згадується в письмових джерелах був Григорій (Гринько) Внучкевич зем'янин XV століття на теренах Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського. власник Малина, Корнина та іншими поселенням у Малинській волості Великого князівства Литовського.

Через шлюб його доньки Марини Внукевич з Іваном Єльцем, Малин і Корнин переходить у спадок до родини Єльців. Одруження відбулося на зламі 1470-х и 1480-х років. від шлюбу в родині було двоє синів Федір і Яцко Єльці. 

їх мати Марія Гринківна Внучківна —  заповіла Корнин і Малин відповідно Яцку і Федору.

17 березня 1516 р. на прохання Федора великий князь потвердив йому право на Малин (Lietuvos Metrika. Knyga № 9 (1511-1518).

Також на Малинщині існував один із перших католицьких університетів, а точніше єзуїтський колегіум.

Передісторія створення колегіуму в Ксаверові пов’язана з ініціативою Ігнатія - Олександра Єльця двоюрідного брата Ремігіяна Єльця посесора Городищенського.

Отримавши ряд маєтностей у спадок від свого батька він вирішив доповнити їх їх купівлею у Лавінії Радзивилової з роду Корецьких маєтності Базар (бл. 240 димів у 1628 р.), що перебувала по сусідству з його володіннями у Литвиновичах, обєднавши ці надбання у великі володіння. У центрі яких було розташовано місто Ксаверів яке відповідно стало центром земельного комплексу.

Через те, що молодість Олександра Єльця пройшла у навчанні у єзуїтських колегіумах Любліна і Познанні то свій подальший життєвий шлях він вирішив повязати з чернечим орденом Єзуїтів (Товариство Ісуса Христа). Вступивши до лав єзуїтів, він взяв на себе обовязок поширення на Поліссі  – католицизму. 

Ставши єзуїтом, він уже під чернечим імям Ігнатій (під яким і виступає у джерелах тієї доби) вирішив заснувати у Ксаверові колегіум Товариства Ісуса. Так для створення колегіуму зі школами місті Ксаверові, він всю свою спадщину передав у власність єзуїтів лише залишив за собою прижиттєве право управління ними та частину прибутку.

Власне майно він передав у власність чернечому органу задля створення єзуїтського колегіуму в Ксаверові. Відповідний Акт фундації було укладено у 1632 р., але сама справа відкриття затяглася. У 1635 р. було збудовано резиденцію, а колегіум лише у 1647 році. Перші помешкання та костел були дерев’яними,

Головним рушієм цих починань був Ігнатій, але його проектам усіляко сприяв, зокрема і фінансово, його двоюрідний брат Ремігіян Єлець. В 1648 році ксаверівська резиденція зачиняється. Як виявилося згодом, – назавжди. Внаслідок подіїй Національно-визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького, колегію у Ксаверові також було знищено у 1648 р.

Олександр Ігнатій пережив руйнацію свого творіння і тривалий час намагався його відродити. У 1665 р. він вийшов із Товариства Ісуса і, напевно, невдовзі помер, бо джерела про нього вже не згадують.  ,

Більше інформації про університет в статті — Перший університет міг бути на Малинщині - у Ксаверові.

Останніми відомими представниками Єльців на Малинщині були двоюрідні брати Олександр Філонович Єлець та Ремігіян (Реміян) Федорович Єлець.

Олександр ставши членом ордену Товариства Ісуса і прийняв чернече ім'я Ігнатій спробував створити перший колегіум Товариства Ісуса у містечку Ксаверів.

Його брат Реміян брав активну участь у воєнних діях Хмельниччини, а в битві під Берестечком його власна хоругва входила до складу полку Яреми Вишневецького

Напередодні визвольної війни українського народу під приводом Б.Хмельницького Малин являв собою населений пункт у 40 дворів, а Малинська волость охоплювала понад 20 сіл. Під час воєнних дій містечко піддається значним руйнуванням. Тому й не дивно, що велика частина населення покинула Малин стверджує історик О.С.Компан, «пішла за Дніпро». Навіть у 1691 р. в Малині налічувалось лише 7 дворів. Для порівняння можна сказати, шо в той час в Любовичах було 12 дворів, Пинязевичах 10, Пиріжках - 8. Територію нашого краю охопила і визвольна війна українського народу в 1648-1654 рр.

У 1649 р. загоном на чолі з полковником Натальчичем і сотником Горностаєм був звільнений Малин. Він став містечком Київського полку. Після підписання Андрусівського перемир’я 1667 року Малин залишається в складі шляхетської Польщі.

XVIII ст. в історію України входить як період національно-визвольної боротьби.

В 1702-1704 рр. українські землі сколихнуло повстання під проводом Семена Палія. В його війську були і уродженці Малинського краю. Так уродженеиь с. Чопопичі У.Кириченко протягом довгого часу займав посаду судді у війську С. Палія. В середині століття набуває сили гайдамацький рух. який досяг апогею в роки Коліївшини.

І в районі Малина в 1768 р. діяв гайдамацький загін під керівництвом І.Бондаренка.

У першій половині XVII ст. Мадин належить графині Красицькій.

У 1756 році В Любовичах вона підписала підтвердження малинській церкві про залишення в її володіннях здавна призначених земель. В 1784 році в Малині нараховувалось 400 жителів. Власником Малина на той час був земський вінницький писар Ігнатій Кордиш. Пізніше Малинський маєток перейшов до княгині Радзивілл та її спадкоємців.

В 1784 році в Малині діяла церква, яка прираховувалася до 5-го класу і мала 50 десятин землі. До її приходу відносилось і село Городище. Будівля церкви була дерев’яною і знаходилась у поганому стані.

Існував і римо-католицький костьол. Він також був дерев'яним. Вже на початку XIX ст. на його місці побудували кам’яне культове примішений. Костьол будувався на кошти, в сумі 20 тисяч карбованців сріблом, які залишила своїм заповітом княгиня Радзивілл. Вона також заповіла значну суму і на спорудження при костьолі богодільпі.

Читайте на тему: В,А. Студінський "Малинська богадільня"

Після другого поділу Польщі в 1793 році Малинські землі увійшли до складу Росії.

В 1797 році Малин містечко Радомишльського повіту Київської губернії.

Рід княгині Радзивілл був відомий жорстокою експлуатацією місцевого населення. Так, в 1810 р. у відповідь на жорстоке гноблення селяни підняли повстання, але воно відразу було придушене. Багатьох його учасників жорстоко побили батогами. В 1824 р. Київський головний суд розглядав справу про Івана Кривенка, Іллю Тимошенка, Бобровника та 17 інших селян Малина, які підбурювали селян не коритись поміщиці. Також відомо, що в маєтку Цецилії Радзивілл селяни відбували панщину по 3 дні на тиждень. Проте в літку 1842 року в зв'язку з тим, що у Малині будувалась нова гребля селяни працювали вже більше трьох днів.

Документи тієї пори свідчать, що «селяни Малинського маєтку, особливо ті, які не мають тяглової худоби, терплять голод і по 2-3 дні не вживають їжі». Княгиня Ц.Радзивілл не реагувала на таке важке становище селян. В середині 40-х ХІХ ст. в Малині налічувалось 268 дворів, діяли кустарний залізоливарний завод, два млини. Щорічно тут проводився ярмарок, на який привозилось краму на суму до 2400 карбованців сріблом і продавалось його майже на 1800 карбованців. Головними предметами торгівлі були коні. рогата худоба, хліб, сири, вироблені шкіри, мануфактура, сіль, дьоготь, різні вироби з чавуну, заліза і дерева. В 1855 роціі Малин переходить у власність княгині Софії Олександрівни Щербатової. Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права в Малині починає розвиватися промисловість.

У 1866 ропі Малиин став волосним центром.

У 1873 році місцеву садибу придбала Катерина Семенівна Миклуха — мати відомого мандрівника й ученого Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая.

Зокрема за сприяння родини Миклух у Малині була заснована і Малинська школа № 3

У Малин Миклухо-Маклай приїжджав у 1886 і 1887 році. Сюди до нього приїздили гостювати друзі-вчені, журналісти. Відомий вчений А.Н. Корзухін у Малині намалював його портрет. Микола Миклухо-Маклай виїжджав у прилеглі села, вивчав побут селян.

У Малині на початку 60-х років XIX ст. працювали шкіряний та винокурний заводи, щотижня відбувались базари і п’ять ярмарків на рік. У 1868 році замість залізоливарного заводу, який припинив своє існування, був закритий невеличкий чавуноливарний завод. 1871 року у Малині засновується паперова фабрика. Її засновниками стали відставний штабс-капітан Генріх Допельмайєр, землевласники Микола та Василь Ляшкевичі, київський купець 1-ї гільдії Василь Гладін, австрійський піддаданий радомишльський купець 2-ї гільдії Алоїз Ссбер. У 1873 році організовується акціонерне Товарисіво Малинської письмово-паперової фабрики.

Продукція Товариства користувалась попитом і успішно витримувала конкуренцію на ринку. Так, на Всесвітній торговельно-промисловій виставці 1872 року у Відні продукція була відзначена дипломом, медалями га грошовою премією. Також малинcький папір був відзначений на міжнародній виставці у Брюсселі (1906) та всеросійських виставках у Ростов і-на-Дон у (1908), Єдинцях (1911). На фабриці неухильно збільшувався обсяpі виробництва продукції. В 1881 -1885 рр. тут у середньому вироблялось 14-15 тисяч пудів паперу на рік. У 1895 році було вироблено: цигаркового паперу 14272 пуди, мундштучного - 298, газетного — 124, альбомного - 15, обгорткового - 5975 і сигаретного - 312. 1897-1898 рр. в загальному було вироблено 45.4 — 48.2 тис. пудів паперу в рік.

У 1911 році випуск продукції було доведено до 87315 пудів. Відповідно збільшувались й енергетичні потужності підприємства. Якщо в 1895 році тут працювали три парові машини загальною потужністю 96 к.с., то в 1913 році було вже 7 машин із загальною потужністю 1100 к.с.

Крім паперової фабрики, на рубежі ХІХ-ХХ сі. у МАЛИНІ діяли шкіряний, цегельний га пивоварний заводи, паровий млин, вітряк, чотири кузні та дві майстерні гнутих меблів. У 1905-1906 рр. на базі останніх засновується фабрика гнутих меблів. Як згадував один із засновників меблевого виробництва у Малині Д.Ісакович, щодо 1914 року місцеві крісла знаходили широкий збут як по Україні, так і в Польші. 1902 року поблизу Малина, Головок, Чопович та інших населених пунктів було прокладено залізницю Київ - Ковель, що безперечно сприяло подальшому промисловому розвитку краю. Зокрема, із станції Чоповичі в 1913 році було відправлено 1 млн. 822,5 тис. пудів, а із станції Малин 1 млн. 223,8 тис. пудів лісоматеріалів. Такий досить високий рівень промислового виробництва зумовлював розвиток торгівлі. У 70-х роках XIX ст. у Малині проводилось 7 ярмарків на рік і налічувалось 52 крамниці.

Досить цікавим фактом було те, що більшість магазинів та крамниць належали євреям. У 1913 році в Малині діяв єврейський банк, головою був Лейба Штейнберг. Вся торгівля була зосереджена в руках євреїв. Їм належали 4 шкіряні лавки, всі 9 одежних, 3 посудні, обидві ювелірні, все 6 галантерейних, всі 14 мануфактурних, 18 шапкових, 4 залізні, 2 меблеві, 6 складів аптекарських товарів і інші. Все бакалійні та продуктові крамниці також були єврейськими. Єврей Юліус Кайлі тримав ресторан, Дудинський - готель.

Читайте на тему: Коротка історія євреїв Малина

 Швидкий розвиток подій улітку і восени 1917 року, особливо жовтневий збройний переворот більшовиків у Петрограді, призвели до різкого розмежування політичних сил. Україна, визначившись на будівництво незалежної держави, втягувалась у боротьбу із зовнішніми та внутрішніми противниками. Громадянська війна, яка з теренів Росії поширилась в Україну деструктивно впливала на всі сфери життя.

На початку 1918 року, після вторгнення більшовицьких військ в Україну, Центральна Рада вимушена була виїха­ти з Києва на Волинь. Спочатку в Житомир, а потім у Ко­ростень і Сарни. У січні 1918 року червоноармійські загони зайняли практично всі населені пункти Малинщини. Радянська влада встановлюється у Малині, Чоповичах, Берківцях (нині — Березино), Барвінках, Вишеві, Владівці, Ворсівці, Юзефівні (нині Йосипівка), Любовичах, Мар’їному Підварку (нині Морозівка), Скуратах та інших селах. Але вже наступного місяця край зайняли німецькі війська, що  — прибули на запрошення Центральної Ради для допомоги у боротьбі з більшовицькою експансією. Прихід іноземних військ обернувся для України жорстоким окупаційним режимом. У квітні 1918 року німці фактично змінили систему державного управління.

Проти таких дій активізували свою діяльність більшовицькі організації, які взяли курс на збройне повстання. Одним з таких повстанських центрів став Малин. Тут у червні 1918 року відбувся повітовий більшовицький з'їзд, було створено підпільний ревком. До його складу увійшли 8 осіб, серед них І.І.Драпій, І.О.Чернов-Мирутенко, Ф.М. Мельниченко та ін. Очолив підпільний ревком робітник київського заводу "Арсенал" Васін (швидше за все це був партійний псевдонім). Більшовики Малинщини Череватський, Безбородько та Фельдман брали участь у роботі перших двох з’їздів КП(б)У. На основі 1-го з'їзду більшовиків України Малин став одним з чотирьох осередків підпільної роботи на Київщині, де діяла одна з 15-ти більшовицьких підпільних друкарень в Україні.

У районі Малина і Чопович діяв більшовицький партизанський загін, який очолювали І.І.Драпій, І.О.Чернов-Мирутенко.  На початку літа партизани провели ряд бойових операцій. У липні 1918 року вони розгромили німецькі частини та зайняли Чоповичі. Однак, повстання організоване більшовиками зазнало поразки. Користуючись своєю значною чисельною перевагою, німці; придушили розрізнені виступи. Після цього посилюється окупаційний режим. Були схоплені та страчені активісти більшовицького руху на Малинщині Ф.Мельниченко. П.Канюка та І.Друзь. Зазнавши значних втрат, Малинська більшовицька організація відновила свою діяльність лише у листопаді 1918 року.

Натомість активно діяли представники інших українських революційних партій, шо дозволило їм заволодіти політичною ініціативою. Повстання, підняте Директорією, охопило значну частину України. У другій половині грудня 1918 року в Києві підновлено Українську Народну Республіку. За кілька днів війська УНР увійшли до Малина. Тут варто зазначити, що на початку 1919 року в Малині боєздатність українських військ оглядав Симон Петлюра, який у лютому 1919 року очолив воєнне відомство і став Головним Отаманом Армії УНР.

Це був складний для революційних перетворень рік. Україну охопив тотальний хаос. Шість різних армій вели активні дії на території України: армія УНР, більшовицька, білогвардійська, Антанти, польська та анархістська. Малинщина також стала ареною жорстокого протиборства. Влада у краї кілька разів переходила з рук в руки.

У лютому 1919 року станцією Малин на короткий час володіли більшовицькі партизанські загони. У березні місяці. відновлюється радянська влада. 2 квітня 1919 року УНР відступила і від Чопович.

Наприкінці літа 1919 року армія УНР під командуванням Петлюри розгорнула новий наступ на Київ. Українські війська оволоділи більшістю населених пунктів Житомирського, Новоград-Волинського, Овруцького, Малинського повітів. Проте у деяких місцях, зокрема у Чоповичах. залишались військові формування Робітничо-селянської червоної армії. У Малин же увійшли війська УНР. Та у вересні 1919 року 58-а стрілецька дивізія РСЧА під командуванням Федька оволоділа містом.

Навесні 1920 року в Україні знову склалося нестабільне становище. 25 квітня активний наступ розпочали польські війська. Через декілька днів вони оволоділи Чоповичами, Головками, Малином та іншими населеними пунктами. Отримавши блискучу перемогу біля Бородянки польська армія відкрила шлях на Київ. Та, не маючи стратегічного плану, польська армія не зуміла розвинути свій успіх і надовго закріпитись у Києві та окупованих територіях.

 Після Житомирського прориву 1920 року частини червоної армії інтенсивно тіснили польські війська, Так, 7 червня було взято Житомир та Бердичів, 27 червня — Новоград-Волинський, 7 липня — Олевськ. У другій половині червня 14-а кавалерійська дивізія, якою командуванням О.Я.Пархоменко, та 131-а Таращанська дивізія увійшла в Малин.

З розгромом польських військ у 1920 році громадянська війна у нашому краї припиняється. Проте боротьба за незалежність України мас своє продовження. У листопаді через Малинщину проліг шлях 1500 українських вояків піл командуванням ІО.Тютюнника. Вони мали намір скористатися невдоволенням селян політикою радянської влади і підняти їх на збройний виступ. Однак місцеве населення, що було втомлене кількарічними військовими діями, не підтримали ІО.Тютюнника. Проти  групи військ УНР виступила кавалерійська бригада РСЧА під керівництвом Г.І.Котовського, штаб якої значився у Чоповичах. Доля українських вояків виявилась трагічною. В районі містечка Базар їх було оточено. Саме там червоноармійці розстріляли 359 учасників «льодового походу». Лише у 1990 ропі на могилі загиблих було встановлено пам’ятний хрест.

Сім неповних років військових дій. у які була втягнута Україна, призвели до майже повного занепаду господарського життя. З великими труднощами відновлює свою діяльність паперова фабрика у Малині, яка зазнала повного руйнування. За дев’ять місяців 1920 року були відновлені папероробна та дві парові машини. Після пропуску машини та випуску першої партії паперу, працівники фабрики отримали платню безпосередньо продукцією. Оскільки па відновлення підприємства фінансових ресурсів із централізованих фондів не вистачало, то робітники вимушені були здійснювати це за власний кошт. Поступово фабрика нарощує свої потужності. Виробничі плани малинські паперовики виконували на 106-122%. Так, наприклад, у вересні 1925 року середньодобовий виробіток паперу становив S0 пулів, при плановому завданні 75 пудів.

У зв'язку зі стабілізацією виробництва поступово зменшується і безробіття. Так, комітет біржі праці відкрив кравецьку, ковальську га інші майстерні. У 1924 році в Малині збудовано електростанцію потужністю 55 кВт. що обслуговувала як місто, так і навколишні села. У 1925-1926 господарському році відновила свою роботу та меблева фабрика у Малині. Спочатку' вона виготовляла 12 дюжин стільців за зміну, з 1928 року - 50 дюжин. У 1932-1933 господарському році випуск продукції на цьому підприємстві зріс у 7.3 раза, порівнюючи з 1927-1928 р. Поступово відновлюють роботу також цегельний завод, маслосирзавод, три підприємства з обробки шкіри і кілька промислових артілей.

У другій половині 1920-х років у Малині виникають і працюють промартілі «Плуг», «Кустар України», «Мода», «Шкіряник». Ці артілі виготовляли ліжка, втулки до возів, стільці, шили одяг, взуття, ремонтували сільськогосподарський реманент. Вже у 1930 році вони випустили продукції на суму 564 тис. крб., що на 15% більше, ніж у 1928 році.

З другої половини 1920-х років правляча комуністична партія ставить завдання завершення відновлювальних робіт у народногосподарському комплексі і безпосереднього переходу до соціалістичної реконструкції. Прискорення індустріалізації та колективізації сільського господарства - такий був головний лейтмотив радянської модернізації. У цей період відбуваються зміни й на Малинській паперовій фабриці. 1929 року в результаті здійсненої реконструкції та модернізації потужність підприємства зросла більш, ніж у два рази. Кількість працівників досягла 700 осіб. На початку 1930-х років колектив фабрики вирішував завдання опанувати випуск нового виду продукції конденсаторного паперу, що був необхідний для електро- та радіотехнічної промисловості. У цехах підприємства проводились численні експерименти. Було запроваджено дев’ять раціоналізаторських пропозицій, які дали змогу заощадити понад 15 тис. крб. На фабриці сформувалось вісім ударних бригад, серед яких була суто жіноча на чолі з Ольгою Єнько, яка стала першою в країні жінкою-бригадиром папероробної машини. За 1931 рік продуктивність праці на підприємстві зросла на 25%.

У 1930 році в Малині організовується колгосп імені Леніна, наступного року — «Червоний партизан». Першим головою цього колгоспу став активний учасник громадянської війни І.О.Чєрнов-Мирутенко. У Ксаверові протягом 1930-1933 рр. утворюється ряд колгоспів: «Нове життя», «Червоний партизан», «Згода», імені Бессарабського полку.

14 травня 1928 року організувалось машинно-тракторне підприємство. Спочатку в нього входило 26 господарств, з 23 бідняцьких і три середняцьких. Членам товариства -ея кредит, на який було придбано дві молотарки, — жниварку, 12 плугів та деякий інший реманент. Восени 1930 року в Малині створюється машинно-тракторна станція. Спочатку три мехколони МТС (26 тракторів) обслуговували 25 колективних підприємств із загальною площею 8003 га землі. На початку 1932 р. МТС нараховано вже 52 трактори, а у 1936 році тут було 16 тракторних бригад. Найжахливішим наслідком більшовицької політики на селі було зростаюче зубожіння селян. 1932- 1933 рр. стали трагічним періодом голодомору.

Великим і страшним випробуванням дія жителів Малинщини стали роки Великої Вітчизняної війни. Міста і села Житомирської області одними з перших зазнали нападу фашистських військ. На світанку 22 червня 1941 року ворожа авіація бомбила Житомир, авіаційним нальотам також були піддані станції Малин та Ірша.

22 червня Президія Верховної Ради СРСР своїм указом оголосила в окремих місцевостях країни, в тому числі і в Україні, воєнний стан, а також мобілізацію військовозобов'язаних. Розгорнулась вона і на Малинщині. Сотні мешканців краю були мобілізовані до армії та доправлені на фронт. Інші ж, залишаючись у тилу, проявляли приклади трудового героїзму. Районна газета "Більшовицький прапор» 28 червня 1941 р. з цього приводу писала: «У ці дні паперова фабрика значно перевищує денні плани, працює чітко по графіку. Так, 23 червня виробничий план був виконаний па 113 відсотків, 24 червня — на 114,5, 25 на 144,2. Чимало працівників фабрики вирушили зі зброєю в руках захищати рідну землю від ворога. Робітники, які залишилися на підприємстві, працювали понад норму. Моторист електростанції А.Костюченко працював по три зміни, сіточник Ф.Примаченко, сушильник І.Галяченко, рольник Г.Товстяк, моторист Г.Канюка та багато інших — по дві зміни». Значна частина цивільного населення була направлена на будівництво рубежів укріплення. Зокрема, понад сім тисяч жителів Чопович і прилеглих сіп працювали на будівництві оборонних споруд і Коростенського укріпленого району. Також діяв у селищі і винищувальний батальйон, завданням якого було знищення фашистських диверсантів.

На початку липня 1941 року лінія фронту наблизилась до Малина і на підступах до міста розгорнулись важкі бої. 22 липня в місто увійшли німецькі війська. їх прихід у Малин та інші населені пункти мешканні краю сприймали по-різному. Одні були налаштовані позитивно, а інші вороже до окупаційної влади. 

З першого дня організовували антифашистський опір, готуючи відповідні структури та здійснюючи певні заходи. Були й такі, що ставились до німців нейтрально насторожено, оскільки чекали, що фашисти принесуть певне полегшення у порівнянні з сталінським режимом і тому як свідомо, так і наївно вітали окупантів. Та вже з перших днів окупаційна влада ввела жорстокий фашистський порядок і розпочала криваві розправи над населенням. Так, було заарештовано понад 120 мешканців міста, в основному євреїв, серед яких було 30 жінок з малолітніми дітьми. Кілька днів фашисти тримали їх просто неба на дворі меблевої фабрики. Потім розстріляли всіх дорослих, а дітей закопали живими.

На тему Голокосту у Малині у серпні-вересні 1941 року написав докор історичних наук В.А.Студінський 

"Перше повідомлення про масове знищення людей нацистами в окупованому Малині прозвучало в одному із зведень Радінформбюро. Зокрема, в ньому говорилося, що німцями було заарештовано 120 осіб, серед яких тридцять жінок з дітьми. Кілька днів вони утримувалися на території меблевої фабрики і після цього дорослих було розстріляно, а дітей закопано живцем. Щодо даного факту, то в історичній літературі пишуть як про малинських євреїв, так і про циганський табір, який нацисти знищили повністю".

Також читайте на тему: Євреї на Малинщині

Восени 1941 року в Малині створюється підпільна антифашистська організація, яка здійснювала свою діяльність із грудня 1941 р. по серпень 1943 р.

Восени 1943 року Радянська армія, долаючи шалений опір ворога, вийшла до Дніпра. 6 листопада 1943 року було звільнено Київ. Продовжуючи наступ, радянські війська незабаром очистили від фашистських військ майже половину території Житомирської області у Коростенському напрямку активні бойові дії вели воїни 13-ї та 60-ї армій. Зокрема, 280-а стрілецька дивізія просунулась за один день на 26 кілометрів і визволила населений пункт Малинського району Нову Гуту. 132-а стрілецька дивізія, відбивши контратаки, вийшла на західну околицю Будо - Вороб’їв. 226-а стрілецька дивізія оволоділа Малинівкою, чим полегшила завдання своєму лівому сусіду - 112-ій стрілецькій дивізії, яка готувалась до штурму Малина. 12 листопада 1943 року Малин був звільнений. У боях за райцентр особливо відзначились 226-а Глухівсько-Київська та 112-а стрілецька дивізії і 4-й гвардійський Кантемирівський танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта П.П. Полубоярова. Під Малином гвардійці знищили 32 танки, 18 бронемашин, багато іншої техніки та понад 400 гітлерівців.

Під час окупації у Малині фактично припинили роботу всі промислові підприємства, було зруйновано лікарню, школи, бібліотеки, понад 70 відсотків житлового фонду. Мешканні міста взялися за відбудовчі роботи. Завдяки самовідданій праці робітників паперової фабрики підприємство уже в 1944 році відновило випуск продукції. На відбудові фабрики активно працювала бригада мулярів на чолі з П.С.Омеляновичем, а також Семен Гавриленко, Микола Хоменко, Ольга Терещенко та багато інших. Було відновлено два парові котли потужністю в 45 та 220 кінських сил. З окремих деталей та вузлів складено три дизельні двигуни. Почав працювати електрогенератор стійкого струму потужністю 75 кіловат, а через деякий у результаті проведення реконструкції і модернізації, його потужність зросла у п’ять разів. Через п'ять років фабрика перевершила довоєнний рівень виробництва. Відбудова підприємства поєднувалася з його розширенням та реконструкцією. Встановлювалось нове обладнання, удосконалювалась технологія виробництва. зміцнювалась енергетична база. Багато уваги було виділено модернізації устаткування. Оновлення четвертої папероробної машини, наприклад, дозволило вдвічі підвищити її продуктивність і перевести на виробництво конденсаторного паперу. Великий внесок у розвиток підприємства внесли сіточники В.Ульянов, В.Михайленко. Бобінорізальниці О.Мойсеєнко, Т.Столяренко, слюсар В.Ольштинський та багато інших працівників підприємства. На початку 1945 року почали працювати промислові артілі та фабрика гнутих меблів. У 1950 році розгорнулось будівництво цегельного заводу. За 19 днів було зведено приміщення для сушіння цегли. 

Активно 

трудились на його будівництві М.Демченко, І.Давиденко, М.Лінов, П.Ісаєнко. Поступово відбудовувалось житло. Вже у 1944 році народним методом було відремонтовано 53 квартири. Протягом 1946-1952 рр. незважаючи на нестачу будівельних матеріалів, транспортних засобів, робочої сили, було відновлено 307 житлових будинків.

У 1950-х роках промисловість набула значних темпів розвитку. Найбільшими підприємствами краю залишається Малинська паперова фабрика. Наприкінці 50-х років ХХ ст. тут завершується програма реконструкції та модернізації виробництва. 

Велике значення для промислового розвитку Малина стало підключення міста до державної енергетичної системи.

На базі промартілі «Плуг» у 1963 ропі в райцентрі почав діяти ливарно-механічний завод, який виробляв литво та різноманітні деталі до сільськогосподарських машин. У 1966 р. на його базі утворюється дослідно-експериментальний завод. З часом він стає одним  з найбільших підприємств міста. 

Змінюється і меблева фабрика. У 1966-1970 рр. підприємство збільшило випуск продукції на 34,6 %. На початку 60 років відбувається розширення сфери харчової промисловості.На овочесушильному заводі у 1962 році освоєно консервування овочів та фруктів. Того ж року було здано в експлуатацію новий молокозавод, який за одну робочу зміну виробляв 50 тонн молока. У 1962 році розпочинає працювати і хлібзавод. 1971 року організовується комбінат громадського харчування. Загалом же, на початку 70-х років XX століття в Малині функціонували 18 промислових підприємств.

Основна маса населення міста Малина була зайнята у промисловості. У 1989 році в цій сфері працювало 41,3%, загальної кількості зайнятих, 9.6% - у транспорті і зв’язку, 8,6% — в будівництві та 7,6% - у сільському господарстві. Майже половина працездатного населення працювала на шістьох підприємствах міста: паперовій фабриці, дослідно-експериментальному заводі, заводі «Прожектор», меблевій та швейній фабриках, АТП-11845.

У ці роки розширили своє виробництво майже всі промислові підприємства району. Зокрема, на паперовій фабриці у середині 1970-х років було завершено будівництво другої черги виробництва.

1979 року було пущено в експлуатацію цех по виробництву паперу із синтетичних волокон та побудовано греблю і водосховище на річці Ірша. У 1988 році розпочав діяльність цех №6 з виробництва жорсткого ізоляційного картону. Якщо 1970 році малинські паперовики виробляли продукції на суму 12.234 мли. крб, у 1980 р. - 24.689 млн крб, то 1990 р. - 64.109 млн крб. Також зросла і кількість працюючих з 1445 осіб (1970 р.) до 2528 осіб (1990 р.). На середину 1980-х років на фабриці діяло 15 поточних ліній виробництва високоякісного паперу. Основним же видом виробництва продукції залишався конденсаторний папір.

Значно збільшив обсяги виробництва й Малинський каменедробильний завод. Так, МКДЗ у 1971 році виробляв 609,5 тис. м3 щебеню, у 1980 р. - 774 тис. м3, у 1988 р.- 1186.1 тис. м3.

На хлібозаводі у 1989 році розпочав роботу новий цех з виробництва безалкогольних напоїв, де випускалась і мінеральна вода «Малинська ювілейна».

Розширили асортимент продукції овочесушильний та маслосирзавод. Їх продукція отримала високу експертну оцінку і тому наприкінці 1970-х ~ на початку 1980-х років вироби цих підприємств користувались попитом майже у всіх республіках СРСР, а також експортувались до Польщі, Румунії, НДР та Федеративної Республіки Німеччини.

У 1980 роки Малин остаточно оформився як місто із розвинутою промисловою та комунальною інфраструктурою. І зайняв чільне місце серед найбільш розвинутих пунктів Житомирської області.

Політичні катаклізми початку 1990-х років не могли не вплинути на економічний стан суспільства. Процес реструктуризації економіки, зміни форм власності, слабкість законодавчої влади, розрив міжгосподарських зв'язків та інші явища грали негативну роль. Україна поступово входила в етап економічної кризи. Малинщина в цьому аспекті не стала винятком. Практично в усіх галузях економіки краю намітились тенденції спаду виробництва, Такий стан призводив до розладу фінансової та бюджетної систем, платіжної кризи, скорочення виробництва та падінням життєвого рівня населення. Так, у 1994 році обсяги промислового виробництва у Малинському районі скоротились і склали 75% до 1993 року. Особливо відчутним скорочення виробництва було на великих підприємствах району: дослідно-експериментальний завод, завод «Прожектор», Малинська швейна фабрика та інших. Найбільші темпи спаду припали на 1992 рік. Зокрема, на паперовій фабриці у першому півріччі 1992 році товарної продукції випущено на 12,5% менше, ніж за це ж період 1991 р.

Така тенденція збереглась і в непростих 1993-1994 рр.

Актуальні малинські новини на Полісся Today. Інформаційний портал висвітлює останні новини міста Малин та Малинської територіальної громади, Коростенського району.

На нашому сайті ви зможете прочитати останні актуальні новини у сфері політики, економіки, спорту, здоров'я, культури та інші останні новини Малинщини.

Також на сайті Полісся Today можна ознайомитися з діяльністю Малинської міської ради, депутатів територіальної громади та міського голови Малина. Саме завдяки нашому інформаційному порталу ви зможете бути в курсі усіх останніх новин малинського фейсбуку, знатимете погоду на завтра, зростання захворюваності на COVID-19 в Малині та останні надзвичайні події міста та територіальної громади.

Якщо Ви цінуєте свій особистий час, а словосполучення "обізнаний – значить озброєний" для Вас має особливе значення. Інфо Малин та наш медіа портал є одними з найстаріших сайтів Малинщини та висвітлюють події з життя сусідніх територіальних громад та Житомирської області в цілому.

Тоді сайт Полісся Today подарує Вам неоціненні переваги бути обізнаним в останніх актуальних новинах вашого міста. Тільки якісні новини Малинщини.