…Дзвінок із шостого уроку, і гамірний натовп учнів висипається із класів у шкільний коридор. Урокам кінець, всі рухаються у напрямку роздягалки. Випадково, як завжди це буває, хтось чиюсь курточку впустив на підлогу. Випадково хтось комусь на ту курточку плюнув. Чим не привід з’ясувати стосунки по-серйозному? Для цього в роздягалці тісно, треба йти на вулицю, на шкільне подвір’я. З’ясування стало бійкою, яка закінчилась викликом у школу поліції.
Така от історія чи схожа на неї сталась недавно в одній із шкіл міста. Про іншу, але з таким же фінішем — заявою в поліцію — «СП» повідомляло читачів в одному з попередніх номерів. Тоді ж журналіст попередньо домовився зустрітись із рідними дівчинки, яка зі струсом мозку зі школи потрапила в лікарню. Мабуть, резонанс став на заваді зустрічі, яка так і не відбулась.
Отже, спробуємо розібратись самостійно: чи варто у школу викликати поліцію? Вище згадані випадки — закономірність чи виняток сучасної школи? На опитування (анонімні та очні) пішло чимало часу. Журналіст мав зустрічі і з педагогами, і з батьками, і з учнями різних шкіл міста і району. Навіть карантини не завадили — усі з цікавістю висловлювали думки, намагаючись бути максимально відвертими. Яка ж вималювалась картина?
Для початку наведемо приклади двох опитувань, які провели у соціальній мережі вКонтакте (фото прін-скрінів). В анонімних опитуваннях взяли участь більше двохсот людей різного віку. Багато хто і коментував тему.
Зокрема, говорили таке: «Є багато нюансів. Якщо переломи, струс і т.д. — поліція. Якщо просто сутичка — поговорити з учителем, директором, батьками».
«Але в будь якому випадку залишати просто так не потрібно».
«Колись за мене мамка не бігала, не заступалась. І були різні випадки, в школі діти голови розбивали, підборіддя об стільці, розбирались без поліції. А зараз чуть що — відразу заяви пишуть, я такого не розумію».
«Я не кажу про поліцію відразу. Я мала на увазі, що головне щоб просто так це не залишалося! Розмова з вчителями, батьками винуватців повинна бути. Бо побили один раз, побачать, що не покарані, то і другий поб'ють!»
«Дiти дуууже жорстокi, я вважаю в будь-якому випадку просто так це не має залишитись, а якщо мама прибiжить в школу може бути ще гiрше».
«Ну если это парень, то лучше отдать его на секцию, а если девочка, то конечно лучше, чтобы отец пришел поговорил».
«Просто я понимаю, что это твой ребёнок, что ты за него убьешь, но во все времена, всегда были такие проблемы, и я думаю, что умный родитель, отправит на кружок, и сделает все, что бы в таких ситуациях ребёнок мог ответить, а не что бы приходили родители и позорили ещё больно, просто сами поймите, что если бы ваши родители приходили, вам бы потом это клеймом осталось, и зачем это».
«Підніжки бувають випадкові?»
«А що, дітей за всі шалості треба в міліцію вести??? Що б така х...ня була в моїй юності, то пів школи з міліції і не вилазили б... Писати заяви треба, коли побили кучой, обікрали (телефон і тому подібне (не за ручку лінійку олівець)) Просто батьки зараз нарвані якісь...»
«Ну, якби в твоєї дитини був струс мозку то б я побачила…»
«Якби це була "дитяча якась шалість" то я б просто прийшов до того, хто це зробив і поговорив (з дитиною та її батьками). Все. Сьогодні твоя дитина отримала травму, завтра вона кого ненароком під час перерви пне, і та дитина отримає якусь травму.... то ти будеш не проти, що твоїй дитині зроблять запис в особовій справі про те що вона хуліган... і жоден ВУЗ її не візьме на навчання.... життя зіпсовано через те що батьки не вміють ладити.»
«Тут дві сторони медалі, з однієї сторони наче і жалко писати заяву, а з іншої сторони ,менше придурків будуть ставити "випадкові підніжки", бо будуть боятися».
«Це діти... Давайте хай діти з самого дитинства все почнуть боятися...»
«Зато можливо меньше всякої нечисті з їх виросте»…
От не знаю, читачі, чи варто називати імена учнів, батьків і педагогів, які погодились на особисті відверті розмови? Думаю, обійдемось без імен, а лише будемо називати навчальний заклад. До уваги деякі з них.
Учень ЗОШ №3.
— Не пригадую, щоб раніше у школі були такі сенсації на рахунок побиття чи травми… Мабуть це вперше. Скільки навчаюсь (я вже у старших класах), але такого шуму довкола підніжки ще не було. Із «сенсацій» — це коли в школі в однієї учениці чоботи зникли, оце да… Мабуть,таке могло трапитись із кожним учнем…
— Педагоги нарікають, що нинішнє покоління якесь і не сказати і жорстоке, але ніби байдуже до всього. Навіть до чужого болю. Це так?
— Не помічав за собою такого. Але ж я — це покоління… Хоча, не скажу, що маю багато надійних справжніх друзів… Так, товариші та й усе. І спілкуємось ми в основному в мережі…
— Мабуть, ще років з п’ять тому по школах була пошесть знімати на телефони однокласників, особливо, коли хтось когось ображає і так далі…
— Зараз це вже не в моді. Є цікаві Інтернет-ігри, книги та багато чого є в гаджетах, а фоткати дурниці нема часу, то вже вчорашній день…
Учитель ЗОШ №2.
— Так, діти сучасні не такі, як були ще принаймні років 5-7 тому. Про це можуть засвідчити і результати анонімного анкетування щодо проявів агресії у підлітків, яке недавно психологи проводили в нашій школі. Але яка причина — не можу сказати. Хоча про своїх учнів, у яких я класний керівник, можу сказати тільки позитивне.
— У вашій школі на перервах діти дуже бешкетують?
— Щойно продзвенить дзвінок на перерву, всі намагаються бігти коридором у напрямку готелю та ДЮСШ. Знаєте, чому? Бо там Вай-Фай ловить! І стоять застиглі з поглядами, зосередженими на гаджетах, лише легкими рухами ганяють по екранах свої стрілочки. Аж трохи дико. Колись такого, звісно, не було.
— Колись у вас на шкільному подвір’ї були турніки хоч якісь, але зараз їх нема, бо, сказали — це небезпечно для здоров’я: не дай Бог, хтось упаде… Невже спорт дітям зайвий?
— Не скажу так. Сьогодні в школі інші діти, у сенсі світогляду. Але чи до доброго все йде? Покоління змінилось, я згодна, але змінився і світ довкола нас, усе суспільство. Але хочеться, щоб цей світ був хоч трохи добрішим, особливо до дітей…
— У вашій школі, добре пам’ятаю, стався випадок із побиттям учениці, який закінчився не те, що поліцією, а навіть судом. Правосуддя тоді восторжествувало справедливістю…
— Це було дуже давно.
Директор міської школи.
— Прецеденти трапляються у кожній школі — це нормальне явище шкільного життя. І навіть якщо це сталось у навчальному закладі, не завжди школа винна — треба і в сім’ї запитувати.
Щодо сучасних учнів, так, мабуть нинішнє покоління таке жорстоке, бо жорстоким став наш світ: в країні війна, і в свідомості, виходить, на жаль, також…
Директор сільської школи.
— Можливо, біда суспільства в тому, що змінилось ставлення до вчителя, і навряд чи рейтинг педагога підніме підвищення зарплати. До мене нещодавно увірвалась у кабінет одна мама: «Закопаю вчителя! Він мою дитину образив! Ви не маєте права моє дитя ображати! Що у вас тут за школа?!»
А що у вас за сім’я? — хотілось запитати, але ж бачила, що мене не почують. Зате діти чують все, що говорять удома батьки і приносять ці враження в школу.
Але ж діти у цьому не винні! Дітей треба просто любити і батькам, і вчителям, зрозуміло, інакшого ставлення професія не передбачає.
— Таке враження, ніби батьки і вчителі, це різні сторони барикад, особливо, що стосується взаєморозуміння і поваги. Нещодавно довелось говорити по телефону із вчителькою школи-ліцею №1. Хвилин п’ять, ну, може, чотири. І всі ці хвилини вона розмовляла і жувала у слухавку. Це теж прояв поваги до батьків чи просто співрозмовників?
— Це неприпустимо. І, певно, було випадково. І колись, і тепер, до педагога вимоги залишились однакові, і їх треба виконувати, якщо щось вимагаєш від учня.
Так, сучасне покоління не таке, як було раніше. Коли свого часу працювала у місті, на шкільній лінійці стояли сотні дітей спокійно, а зараз у сільській школі і однієї сотні нема, але ж не встоять вони…
І щодо агресії сучасного покоління, ви маєте рацію певною мірою. Так, помітила, що діти агресивніші стали. У мене є один учень, який дуже жорстоко ставиться до ровесників, зате кошенятко, бува в школу приносить, щоб пожаліти і побавитись ніжно. Такі от наші сучасні діти.
Мама учня ЗОШ №4.
— За своє дитя я завжди горою. І по відношенню до однокласників, і особливо по відношенню до педагогів. У школі в пошані завжди були діти начальства та вчителів, їм усі привілеї. Може, тому і діти такі, що дим вседозволеність прощають, а інших за дрібницю будуть тягати по завучах та директорах.
Таке було і зі мною, не хочу згадувати.
Що в школі головне? Штори, ремонти і все подібне. Але тільки не виховання, хоча є і психологи, і соціальні педагоги, і заступники з виховної роботи. А все, що роблять, — викликають батьків для бесід.
Справедливості в школі не було і нема, тому її треба добиватись, і цьому вчити свою дитину — щоб вижила в будь-який спосіб у цьому жорстокому світі, який починається саме у школі.
Учитель сільської школи.
— Чув, що сталось у Малині. Переконаний: то винятки, а не правило. Хто вам сказав, що сучасні діти жорстокі? Це далека від школи думка. Сучасні діти навпаки — згуртовані і добрі. Кому, як не мені по це знати — я педагог зі стажем і батько.
— Але практично всі респонденти мого опитування — учні, вчителі, батьки — стверджували, що сучасне покоління росте жорстоким, байдужим і намагнічено агресивним… Одна з причин — війна, та й реклама пропагує образи нахаб-везунчиків…
— Вважайте, що я зламав стержень вашої публікації, але ніколи з цим не погоджуся. Війна, кажете? А хіба наші учні — не опора волонтерського руху? Хіба вони не активні учсники всіх благодійних акцій, які організовуються в районі? Та навпаки — діти зараз дружні. А старшокласники то й взагалі тихоні — у них одне ЗНО в голові. Підлітковий вік — 7-9 класи, дійсно, можуть іноді побрикатися, але це нормально!
Не буду підписуватися, як у вас у місті, але в нашій школі нема привілеїв учням, тому що всі приблизно в однаковому фінансовому становищі — де ж у селі набереш стільки начальства як у місті? Тому ця проблема у нас не існує. А до дітей учителів навпаки — особливо суворе ставлення, по собі знаю, коли в учительській колись мені доводилось слухати, які предмети підтягувати зі своїми дітьми.
Є в нашій школі багато приїжджих переселенців, але з усіма можна знайти спільну мову і підхід потрібен, адже в кожного особливий характер.
Є серед учнів і так би мовити ізгої, є навпаки — розбишаки, які розхитують колектив. На те є і класний керівник — грамотний педагог завжди направить дитячу енергію у потрібне русло.
І ще скажу, багато, дуже багато залежить від авторитету вчителя. Особистого авторитету маю на увазі. Адже діти — це такий народ, якого не обдуриш. Вони зразу бачать, хто ти є, і якщо вчитель справедливий, він швидко знайде контакт із учнями, завоює повагу і так далі.
— Майже як у «Педагогічній поемі» Макаренка?
— Шкільне життя — це завжди як поема, і не треба вишукувати в ньому трагедій.
Учениця ЗОШ №4.
— Бійки в школі? Не помічала. Я туди вчитись ходжу.
— А як щодо агресії серед дітей, жорстокості?
— Не знаю, я ні до кого не буваю жорстока.
Замість післямови. Якщо хочемо змінити щось на краще, давайте почнемо із себе. Адже всі ми родом зі школи…
Тетяна СОРОКА.
Джерело: "Соборна площа"
