На самому кордоні Вінницької та Житомирської областей, осторонь головних туристичних маршрутів, стоїть будівля, заради якої варто проїхати додаткові кілометри. Маєток Корницьких у селі Рогачі на Ружинщині — один із найвиразніших зразків неокласичної садибної архітектури Правобережної України початку XX століття і водночас типова історія втраченого й незбереженого спадку.
Земля, що змінювала власників
Назву Рогачі село отримало ще 1746 року і належало до Погребищенського ключа. 1785 року селом володіла Анна Плятер, дружина каштеляна троцького Августа Плятера. 1790 року вона продала Рогачі генералові Любовицькому, а той 1805 року (за іншими даними — 1808-го) перепродав володіння польському шляхтичеві Корницькому за 70 тисяч рублів золотом — сума, що красномовно говорить про цінність цих земель уже на початку XIX століття.
Корницький збудував родинний маєток на околиці села, де жив із дружиною та синами — Цезарем і Венциславом. З часом у володінні залишився лише Венцислав Корницький. Перший будинок мав солом’яну й очеретяну покрівлю — і саме через несправність пічного опалення тут сталася пожежа, що знищила первісну садибу.
1908 рік: новий палац за проєктом Кароля Іваницького
Саме ця пожежа й стала поштовхом до нового, набагато амбітнішого будівництва. 1908 року Венцислав Корницький запросив відомого київського архітектора Кароля Іваницького, доручивши йому звести пишну резиденцію — водночас родове гніздо і місце для прийому гостей.
Палац виконали в стилі пізнього неокласицизму. Кошторис будівництва склав 69 тисяч рублів — для свого часу сума надзвичайно істотна. Найвиразніша архітектурна деталь, яка одразу привертає увагу, — масивний портик із шістьма коринфськими колонами, увінчаний фронтоном із родинним гербом Корницьких, що зберігся до наших днів.
Від самого в’їзду до палацу вела каштанова алея, яка виводила до парадного фасаду з колонадою. Венцислав Корницький продовжував вносити зміни в архітектуру садиби протягом багатьох років, останні з них — незадовго до революції 1917 року.
Розкіш, кінний завод і театр
Інтер’єри палацу відповідали статусу власника. У багато оздобленій їдальні висіла дорогоцінна люстра, стіни прикрашали східні килими, а саму їдальню декорували скульптурні голови міфічних героїв. Від саду до будинку вів вхід до так званого Зеленого салону, де зберігалися вироби із золота та діамантів.
Венцислав Корницький був відомий пристрастю до коней — на території садиби розташовувалася стайня арабських скакунів, яку вважали третьою за величиною в південно-східній частині колишньої Речі Посполитої. Ця споруда не збереглася — від неї залишилися лише руїни льоху.
Окрема, майже легендарна деталь — у театрі садиби ставили вистави, демонстрували кіно, а за переказами одного разу тут навіть співав Федір Шаляпін.
Революція і втрачена пишнота
Революція поклала кінець розкішному способу життя родини. Багато цінних речей з інтер’єрів палацу знищили або розікрали в роки революції та воєн. З оригінального оздоблення збереглося дуже мало — частково вціліли ліпнина та елементи декору, але загальна пишнота інтер’єрів безповоротно втрачена.
Венцислав Корницький помер у віці 50 років напередодні революції і був похований на польському кладовищі в сусідньому селі Топори. У нього була позашлюбна донька від ключниці Насті — Корницький видав її заміж за свого кухаря Менжинського і подарував молодятам будинок із лісом у місцевості, що мала назву Куток.
Радянська школа і поступовий занепад
За радянської влади палац отримав нове призначення — тут розмістили місцеву школу, яка діяла аж до 1995 року. Парадоксально, але саме цей період став останнім, коли будівлю реально підтримували в робочому стані.
Після закриття школи будівля перестала використовуватися взагалі. Покинутий палац швидко став жертвою вандалізму — його розграбували, розписали графіті й частково розтрощили. Відтоді занедбана споруда руйнується рік за роком, втрачаючи вікна, двері та частину декоративного оздоблення.
Спроби порятунку: продаж і проєкт реконструкції
Доля садиби за останнє десятиліття зробила кілька несподіваних поворотів. У середині 2010-х років напівзруйнований будинок виставили на продаж через сайти приватних оголошень — як «старовинний особняк у класичному стилі» з 5 гектарами старовинного парку й центральною алеєю, що виходить до озера.
Згодом маєток викупив приватний інвестор. 2021 року в приміщенні Ружинської селищної ради відбулися громадські слухання щодо реконструкції колишньої садиби Корницьких. Розробники детального плану території представили проєктну документацію: інвестор планує повністю реконструювати палац і створити на його основі багатофункціональний готельно-ресторанний комплекс. Заявлений термін реалізації проєкту — 10 років.
Важлива деталь: попри свою архітектурну цінність, садиба Корницьких офіційно не внесена до переліку пам’яток архітектури. Це дозволяє приватному власникові вільніше розпоряджатися об’єктом, але водночас залишає його без державного охоронного статусу.
Сучасний стан
Палац і далі перебуває в аварійному стані — без вікон і дверей, з частково обваленими елементами конструкції. Алея, що веде до парадного входу, поступово заростає бур’янами й чагарником. Місцеві жителі досі іноді називають будівлю просто «старою школою» — за останньою функцією. Парк навколо садиби, колись доглянутий садово-парковий ансамбль, перетворився на густий гай зі старими деревами.
Попри занедбаність, портик із шістьма коринфськими колонами та родинний герб на фронтоні все ще справляють сильне враження — будівля залишається однією з найвиразніших архітектурних домінант Ружинщини.
Як дістатися
Маєток розташований приблизно за 10 кілометрів від селища Ружин, на кордоні Вінницької та Житомирської областей. Дорога до Рогачів веде через сусіднє село Топори. При в’їзді в село потрібно повернути праворуч, далі дорога йде попід лісосмугою та повз невеликий ставок до пагорба, густо зарослого парком — саме там, серед старих дерев, біліють колони палацу.
Палац стоїть у лісопарковій смузі навпроти села, на протилежному боці невеликої річки. До будівлі веде колишня паркова алея — нею можна дійти пішки від основної дороги.
Палац Корницьких у Рогачах — історія про амбіції шляхтича, що вклав значні кошти в родове гніздо з театром, кінним заводом і колекцією золота, та про долю, яка за століття перетворила цю розкіш на руїну без вікон і дверей. Заявлена 2021 року реконструкція дає надію на повернення будівлі до життя, а поки палац стоїть — варто проїхати ці кілометри й побачити коринфські колони та родинний герб Корницьких на власні очі.
Фотографії: проєкт «Українські архітектурні пам’ятки. Спадщина»
