Усього за кілька кілометрів на захід від межі Київської області, неподалік витоків річки Темнянки, у Малинській громаді розташоване маленьке село Будо-Вороб’ї. Його населення становить близько 200 осіб.
Перша згадка про село датується 1705 роком; до 1870 року воно називалося Буда-Ясенівська. Адміністративно село входило до Ново-Вороб’ївської волості Овруцького повіту Волинської губернії. За даними Н. І. Теодоровича, у перші роки існування села власної церкви тут ще не було, і жителі були парафіянами Свято-Михайлівської церкви в сусідньому селі Старі Вороб’ї.
Будо-Вороб’ї — частина цілої групи сіл зі спорідненими назвами: за 5 км — Старі Вороб’ї, за 7 км — Нові Вороб’ї, за 10 км — Рудня-Вороб’ївська, а приблизно за 20 км — Вороб’ївщина. Така концентрація «вороб’їних» назв на невеликій території — рідкісний слід давнього заселення краю.
Храм Казанської ікони Божої Матері
У центрі Будо-Вороб’їв, поруч із будівлею колишньої сільради, височіє дерев’яний храм без куполів. Його давно нефарбовані сірі стіни та похилені дротяні хрести на даху надають йому занедбаного вигляду. Єдиним яскравим елементом є чотириколонний ганок, пофарбований у свіжий синій колір.
Храм тризрубний: притвор, неф і вівтар. До гранчастого вівтарного зрубу прибудовані невисокі приміщення для паламарні та ризниці. Цоколь виконано з цегли. Раніше церкву прикрашали шатрова дзвіниця та купол, знесені 1963 року.
Побудований храм у 1898 році, що підтверджує закладний камінь із написом: «…сия церковь во имя пресв. Богородицы… Казанская построена в 1898 год…». Закладний камінь — рідкість для храмів XIX століття; ймовірно, для нього використали жорно зі старого млина.
Рідкісний камінь-жорно. 1898 рік
Архітектура та декор
- Простий і аскетичний декор: горизонтальна шалівка, прості лиштви, широкий карниз.
- Вікна прямокутні, окрім вівтарного зрубу, де є два шестигранні та одне кругле слухове вікно.
- Загалом храм виконаний в єпархіальному стилі кінця XIX століття, поширеному на Правобережній Україні.
Казанська церква 1898 року побудови
Історичні події
Місцеві розповіді свідчать, що під час Другої світової війни храм урятував життя мешканцям села. Німці планували спалити Будо-Вороб’ї, зібравши селян у церкві, але раптом з’явився вершник на білому коні, який налякав окупантів, і вони відступили.
Після війни храм перетворили на сільський клуб, знищивши верхню частину, хори та частину декору. На північному фасаді замість вікон другого ярусу встановили балкон. Місцеві старожили переконані, що доля тих, хто руйнував куполи, була трагічною.
Архівне фото початку XX століття
Відновлення храму
У 1992 році в Будо-Вороб’ях відновили богослужіння. Внутрішні перегородки прибрали, стіни пофарбували в білий колір, стелю — у світло-блакитний. Через брак коштів на іконостас його функцію виконують ікони різних стилів і розмірів.
Місцеві активісти та парафіяни прагнуть, щоб церкву внесли до реєстру пам’яток архітектури та відреставрували з відновленням купола і дзвіниці. Архіви зберегли старі фотографії, що дозволяє відтворити первісний вигляд храму.
Скромний інтер’єр сільського храму
Що поруч
За 5 км від села, у Старих Вороб’ях, збереглася дерев’яна церква святого Михайла 1897 року — ще одна пам’ятка єпархіального стилю з помітним впливом місцевих будівельних традицій. Про неї — у матеріалі «Вороб’ї навколо Будо-Вороб’їв».
Як дістатися
До села можна дістатися трасою Малин — Іванків, проїжджаючи через Нове Життя та Клітню. Село невелике, але його центр легко впізнати за старим дерев’яним храмом із характерним силуетом.
Текст і фото — архітектор Іван Биков (з видання «Архітектурні скарби Київщини»).
