У попередніх матеріалах ми вже звертали увагу на село Будо-Вороб’ї та його храм. Проте ця назва — лише частина значно ширшого топонімічного явища. Навколо Будо-Вороб’їв на невеликій відстані розташована ціла група сіл зі спорідненими назвами, що утворюють унікальний географічний та історичний пояс.

Села з «вороб’їним» корінням

На відстані близько 10 кілометрів від Будо-Вороб’їв розташоване село Рудня-Вороб’ївська, за 7 кілометрів — Нові Вороб’ї, ще ближче, всього за 5 кілометрів, — Старі Вороб’ї, а приблизно за 20 кілометрів — Вороб’ївщина. Така концентрація подібних назв на обмеженій території є рідкісною й однозначно не випадковою.

Окрім цього, в Україні існує щонайменше чотири села з назвою Воробіївка, переважно у західних областях. Це свідчить про ширше поширення цього кореня в українській топоніміці.

Походження назви: слово, яке пережило століття

Слово «воробей» офіційно не зафіксоване в Академічному словнику української мови. Водночас у давніших джерелах та художніх текстах зустрічається форма «воробець», якою, зокрема, іноді користувався Іван Франко.

Попри відсутність сучасної словникової фіксації, корінь слова має очевидно слов’янське походження. У багатьох мовах воно звучить майже однаково: у польській — wróbel, у білоруській — верабей, у болгарській — врабче, у македонській — врабец. Подібні форми зустрічаються й у деяких неслов’янських мовах, що може свідчити про дуже давнє поширення слова.

Таким чином, назви сіл із коренем «вороб» цілком органічно вписуються в мовну та культурну традицію регіону.

Старі Вороб’ї та церква святого Михайла

Особливої уваги заслуговує село Старі Вороб’ї, де збереглася дерев’яна церква святого Михайла, збудована у 1897 році. Храм є типовим зразком так званого синодального або єпархіального стилю кінця XIX століття, який широко використовувався на території Правобережної України.

Водночас церква не є повністю шаблонною. Попри стандартну форму дзвіниці, у конструкції та деталях помітний вплив місцевих будівельних традицій. Саме це поєднання офіційного стилю з народною архітектурою надає храму особливого, впізнаваного характеру.

Чому ця місцевість варта уваги

Група сіл навколо Будо-Вороб’їв — це не просто географічний збіг назв. Це слід давнього заселення, мовної традиції та історичного розвитку регіону. Дерев’яна церква у Старих Вороб’ях доповнює цю картину, нагадуючи про часи, коли сакральна архітектура була не лише місцем молитви, а й носієм локальної ідентичності.

Такі місця — це жива історія, яка зберігається не в підручниках, а в назвах сіл, старих храмах і пам’яті місцевих мешканців.

Фото Романа Маленкова, Сергія Щербія.