Ставка Гіммлера «Гегевальд» у Гуйві: збережений бункер СС біля Житомира

У селищі Гуйва, що за кілька кілометрів від Житомира, розташований унікальний об’єкт періоду Другої світової війни — ставка райхсфюрера СС Генріха Гіммлера під назвою «Гегевальд» (у перекладі — «Заповідний ліс»).

Це одна з небагатьох збережених польових резиденцій вищого керівництва Третього рейху на території України та Європи. На відміну від знищеної ставки Адольфа Гітлера «Вервольф» поблизу Вінниці та ставки Германа Герінга «Штайнбрух» на Вінниччині, «Гегевальд» у Гуйві частково зберігся до сьогодні й є важливою історичною пам’яткою нацистської окупації України.

Де знаходиться ставка «Гегевальд»

Об’єкт розташований уздовж траси Житомир — Бердичів.

• Перший наземний бункер знаходиться ліворуч від дороги — його можна побачити й оглянути ззовні.
• Другий бункер розташований на протилежному боці траси, на території військової частини, тому доступ до нього закритий.

Сьогодні це одна з найменш відомих, але водночас найбільш збережених нацистських ставок в Україні.

Історія будівництва

Ставку збудували в період з жовтня 1941 року по липень 1942 року. Будівництво здійснювали радянські військовополонені під наглядом есесівців.

Основні характеристики об’єкта:

• загальна площа комплексу — близько 1,2 га;
• два залізобетонні наземні бункери з дуже товстими стінами й перекриттями — за різними описами, від 3 до 4–4,5 метра;
• додатковий захист — шар спеціальної гуми товщиною приблизно 50 см;
• маскування під звичайну забудову: фальшивий дах, маскувальна сітка і густі зелені насадження;
• прямий зв’язок із Берліном і ставкою «Вервольф».

Усередині, після проходження масивних стін, відвідувач опиняється в невеликих кімнатах — такі споруди проєктувалися насамперед для того, щоб витримати авіаційні удари й артилерійські обстріли.

Що збереглося від бункера

Основну частину підземного комплексу після війни зруйнували або засипали, і більшість підземних приміщень нині недоступна. Найкраще збереглися два наземні залізобетонні входи. Один із них стоїть неподалік траси Житомир — Бердичів: зовні це масивний бетонний дот із вузьким входом, закритим дерев’яними дверима, і броньованою амбразурою, де під час війни чергував кулеметник. На бетоні й металевих дверях лишилися вм’ятини від куль та уламків снарядів.

Існує версія, що ця споруда була не головним входом, а вентиляційним вузлом, через який до підземного комплексу подавалося свіже повітря; до самого бункера можна було потрапити й мережею тунелів, що з’єднували його зі штабними будівлями. Усередині був охоронний пост, а вхід закривали двоє масивних сталевих дверей, поділених на дві секції, щоб їх легше було відчиняти. Тут і досі видно залишки товстого кабелю, який, за свідченнями дослідників, забезпечував зв’язок зі ставкою «Вервольф».

Відмітки від снарядів на металевих дверях

Побут і атмосфера ставки

На галявині поряд із бункером був облаштований тенісний корт, а для гостей організовували кінні прогулянки. Такі розваги викликали занепокоєння охорони через можливу активність партизанів у навколишніх лісах.

Один із трагічних епізодів пов’язаний із загибеллю особистого пілота Гіммлера, який зник під час прогулянки. За свідченнями істориків, після того як його тіло знайшли в одному з навколишніх сіл, окупанти провели жорстоку каральну акцію проти місцевих мешканців.

Візити високопосадовців

Гіммлер перебував у «Гегевальді» переважно під час приїздів Гітлера до ставки «Вервольф» на Вінниччині. Проте об’єкт використовувався і для важливих нарад. Тут, зокрема, Гіммлер у жовтні 1942 року відзначав свій 42-й день народження.

У серпні 1942 року сюди прибув керівник політичної розвідки Німеччини Вальтер Шелленберг. Серед відвідувачів також згадуються:

• Ганс Ламмерс;
• Йоахім фон Ріббентроп;
• райхскомісар України Еріх Кох.

16 вересня 1942 року тут відбулася велика нарада керівників СС і поліції, на якій Гіммлер представив своє бачення плану «Ост»: після війни простори від Балтійського моря до Уралу мали стати територією проживання німецьких поселенців. Саме тоді оголосили про створення перших експериментальних німецьких колоній в Україні.

Колонізаційний експеримент навколо Гуйви

Житомирський генеральний округ мав одну з найбільших громад фольксдойче — етнічних німців, які жили тут ще до війни. Тому керівництво СС розглядало регіон як плацдарм для германізації окупованих земель. Поблизу ставки Гіммлер наказав створити три колонізаційні центри: Гегевальд — між Житомиром і Бердичевом, Фьорстерштадт — між Черняховом і Коростенем, та Келенфельд — поблизу Калинівки на Вінниччині. Фьорстерштадт так і не був реалізований у повному обсязі.

До колонії «Гегевальд» увійшло 29 українських сіл, назви яких змінили на німецькі. Людей будили ще до світанку: поліція та СС оточували село, мешканцям наказували негайно залишити домівки, дозволяючи взяти лише мінімум речей. Худобу, птицю й запаси конфісковували, а вже за кілька годин до будинків прибували переселенці-фольксдойче — на воротах навіть крейдою писали прізвища нових власників. Кожен із них отримував землю (до 20 гектарів), житло та майно депортованих українських родин.

Колонію офіційно відкрили 1 жовтня 1942 року. Законодавство окупаційної адміністрації на неї не поширювалося — це мав бути «німецький острів» із власним управлінням, школами й господарствами. Для колонії планували й окреме кладовище: одним із перших тут тимчасово поховали генерала СС Теодора Ейке, одного з творців системи концтаборів, який загинув під Харковом 26 лютого 1943 року; згодом його останки перенесли. Таким чином, ставка стала центром не лише військового управління, а й експерименту з насильницької колонізації українських територій.

Чому ставка збереглася

У 1943 році, після поразок на Східному фронті, реалізація плану «Ост» стала неможливою. Наприкінці року колоністи почали евакуацію, а відступаючі війська знищили значну частину інфраструктури ставки. Проте самі бункери встояли: їх рятували товщина стін, маскування і нетривалий період використання.

Після звільнення Житомирщини у 1944 році радянська влада не приділяла об’єкту уваги. Більшість наземних споруд розібрали на будівельні матеріали, а окремі підземні приміщення місцеві жителі використовували як льохи для овочів і консервації — багато хто й не знав, що це залишки резиденції Гіммлера. Лише з 1990-х років комплекс почали досліджувати історики, краєзнавці й пошуковці, а згодом тут знімали документальні фільми.

Ділянка з частиною підземних споруд перебуває в приватній власності, тож музею тут немає, а масштабних досліджень чи реставрації не проводять. Про історію ставки й колонії відвідувачам часто розповідають місцеві ентузіасти.

Німецький гідрант, позаду якого стоїть двоповерхова будівля штабу німецького військового командування (до війни — будинок офіцерів).

Гідрант досі працює. Німецькі написи на гідранті:

Казарми, що залишилися від комплексу

Легенда про «браму у Вальгаллу»

Навколо Гуйви десятиліттями живе містична розповідь: нібито Гіммлер обрав це місце не випадково, а шукав у надрах Житомирського гранітного щита «браму у Вальгаллу» — вхід до потойбічного чертогу полеглих воїнів зі скандинавської міфології. Легенда спирається на реальні факти: Гіммлер справді захоплювався окультизмом і давньогерманською міфологією, а заснована ним 1935 року організація СС «Аненербе» («Спадщина предків») вивчала рунічну символіку, міфологію та шукала «сліди арійської раси» по всьому світу.

Проте жодного документа, який би підтверджував, що ставку в Гуйві збудували заради «брами» чи що «Аненербе» досліджувала тут гранітний щит, немає. Причини появи «Гегевальда» прозаїчні: захищене місце поблизу ставки Гітлера, а граніт за кілька метрів під поверхнею — чудова основа для бункера. Тож «вхід у Вальгаллу» — це легенда, показова для розуміння ідеології нацизму, але не історична правда. Так само без підтверджень лишаються і розповіді про те, що місце нібито намагався відвідати онук Гіммлера.

Туристична та історична цінність

Сьогодні ставка «Гегевальд» у Гуйві — важливий об’єкт для дослідників Другої світової війни та історії нацистської окупації. Тут можна побачити залишки залізобетонних споруд, вентиляційні шахти, фрагменти фундаментів, стару бруківку й лісові дороги часів комплексу. Водночас це нагадування про злочини нацистського режиму, політику примусового виселення і репресій.

Якщо вирішите приїхати

• Об’єкт розташований уздовж траси Житомир — Бердичів, за кілька кілометрів від Житомира, в районі селища Гуйва.
• Наземний бункер ліворуч від дороги можна оглянути ззовні. Другий бункер — на території військової частини: наближатися до неї не можна, особливо у воєнний час.
• Ставтеся до місця з повагою: це не розважальна локація, а місце, пов’язане з трагічними сторінками історії Житомирщини. Не залишайте сміття і не псуйте споруди.