За кілька кілометрів від Житомира, у селищі Гуйва, серед звичайного поліського лісу ховаються бетонні бункери з триметровими стінами. Це залишки «Гегевальда» — польової ставки райхсфюрера СС Генріха Гіммлера, одного з головних архітекторів Голокосту. Історія цього об'єкта задокументована й трагічна. Але поряд із фактами вже вісім десятиліть живе інша, набагато темніша й загадковіша розповідь: буцімто Гіммлер обрав це місце не випадково, а тому, що саме тут, у надрах Житомирського гранітного щита, шукав «браму у Вальгаллу» — вхід до потойбічного світу давньогерманських героїв.

Важливо: сам бункер «Гегевальд» як історичний об'єкт ми вже описували в окремому матеріалі. Тут — виключно про легенду та її коріння.

Спершу — тверді факти

Щоб розуміти, де закінчується історія й починається міф, почнемо з того, що відомо напевно.

Ставку «Гегевальд» («Заповідний ліс») збудували між жовтнем 1941-го і липнем 1942 року радянські військовополонені під наглядом есесівців. Це була одна з трьох польових резиденцій нацистської верхівки на території України: ставка Гітлера «Вервольф» під Вінницею, ставка Герінга «Штайнбрух» — теж на Вінниччині, і «Гегевальд» Гіммлера під Житомиром. 

Комплекс площею близько 1,2 гектара складався з двох залізобетонних наземних бункерів із триметровими стінами, вкритих зверху товстим шаром спеціальної гуми й замаскованих під звичайну забудову з фальшивим дахом і сіткою. Був тут і прямий зв'язок із Берліном, і — цілком буденно — тенісний корт та коні для прогулянок.

За цими стінами вирішувалися страшні речі. Саме тут наприкінці літа 1942 року Гіммлер зачитував план «Ост» — програму колонізації окупованих східних територій, а навколо ставки створили німецьку колонію «Гегевальд», до якої увійшли 29 українських сіл: місцевих жителів виселяли, а їхні домівки й землю віддавали переселенцям із Німеччини. Це задокументована історія окупації, репресій і насильницького виселення — і саме вона є справжнім змістом цього місця.

До наших днів від підземного комплексу ставки Генріха Гіммлера збереглися лише окремі елементи. Основна частина споруди була зруйнована або засипана після завершення Другої світової війни, а більшість підземних приміщень нині недоступна.

Найкраще збереглися два наземні залізобетонні входи до бункера. Один із них розташований неподалік автодороги Житомир — Бердичів. Зовні він нагадує масивний бетонний дот із вузьким входом, який сьогодні закритий дерев'яними дверима. Поруч досі можна побачити броньовану амбразуру, де під час війни перебував кулеметник, що охороняв підступи до об'єкта.

На бетонних стінах і металевих конструкціях залишилися численні сліди бойових дій. Вм'ятини від куль та уламків снарядів є мовчазним нагадуванням про запеклі бої, які точилися тут у роки війни.

Відмітки від снарядів на металевих дверях

Особливо вражає товщина укріплень. Зовнішні стіни та перекриття мають приблизно 4–4,5 метра залізобетону, однак усередині споруда виглядає значно скромнішою — після проходження масивних стін відвідувач опиняється у невеликому приміщенні. Саме така конструкція була характерною для німецьких фортифікаційних об'єктів, які проєктувалися насамперед для витримування авіаційних ударів і артилерійських обстрілів.

Існує версія, що ця споруда була не головним входом до бункера Генріха Гіммлера, а спеціальним вентиляційним вузлом, через який до підземного комплексу подавалося свіже повітря. Безпосередньо до самого бункера можна було потрапити як через цей об'єкт, так і мережею підземних тунелів, що з'єднували його зі штабними будівлями.

У приміщенні вентиляційного вузла також розташовувався охоронний пост із кулеметною точкою. Доступ всередину забезпечували двоє масивних сталевих дверей, кожні з яких були поділені на дві секції, щоб полегшити відкривання через їхню значну вагу. Тут і сьогодні можна побачити залишки товстого кабелю, який, за свідченнями дослідників, забезпечував зв'язок між ставкою Гіммлера «Хегевальд» та ставкою Адольфа Гітлера «Вервольф» поблизу Вінниці.

Казарми, що залишилися від комплексу

План «Ост» — проєкт повного перетворення Сходу

16 вересня 1942 року у ставці «Гегевальд» відбулася велика нарада керівництва СС і поліції, під час якої Генріх Гіммлер представив своє бачення майбутньої колонізації окупованих територій. Він заявляв, що після завершення війни величезні простори від Балтійського моря до Уралу мають стати територією проживання німецьких поселенців. Саме тоді було оголошено про створення перших експериментальних німецьких колоній на території України.

Гіммлер святкує 42-й день народження в резиденції «Заповідний ліс». Фото з колекції Антона СИЧЕВСЬКОГО

Чому обрали саме Житомирщину

Житомирський генеральний округ мав одну з найбільших громад фольксдойче — етнічних німців, які проживали на території України ще до війни. Саме тому керівництво СС розглядало регіон як ідеальний плацдарм для початку масштабної германізації окупованих земель.

Генріх Гіммлер (ліворуч) у 1942 році під Житомиром

Проєкт німецької колонії «Хегевальд» передбачав не лише будівництво житла для переселенців-фольксдойче, адміністративних споруд і військової інфраструктури, а й створення окремого кладовища. Місце для нього було обране не випадково: за наказом рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера його планували облаштувати на території давнього язичницького святилища.

Гіммлер, який захоплювався окультними вченнями та підтримував діяльність організації «Аненербе», надавав особливого значення містичній символіці. Він вірив, що поховання представників нацистської еліти на місці стародавнього капища матиме сакральне значення та символізуватиме відродження «арійської раси».

Одним із перших похованих на цьому кладовищі став генерал СС Теодор Ейке — один із творців системи нацистських концентраційних таборів, якого історики часто називають «батьком концтаборів». Ейке загинув 26 лютого 1943 року під Харковом, після чого його тимчасово поховали на території «Хегевальду». Пізніше, у зв'язку зі зміною лінії фронту, його останки були перепоховані в іншому місці.

Поблизу своєї резиденції Гіммлер наказав створити три колонізаційні центри:

  • Гегевальд — між Житомиром і Бердичевом;
  • Фьорстерштадт — між Черняховом і Коростенем;
  • Келенфельд — поблизу Калинівки на Вінниччині.

Саме ці поселення мали стати початком майбутньої мережі німецьких колоній у Східній Європі.

Масове виселення українських сіл

Для створення колонії Гегевальд окупаційна влада насильно виселила жителів 29 українських сіл. Людей зазвичай будили ще до світанку. Населений пункт оточували підрозділи поліції та СС, після чого мешканцям наказували негайно залишити власні домівки.

Родинам дозволяли взяти лише мінімум особистих речей. Худобу, домашню птицю, запаси продовольства та більшість майна конфісковували. Уже за кілька годин до звільнених будинків прибували німецькі переселенці, для яких заздалегідь визначили конкретні оселі. На воротах навіть крейдою писали прізвища майбутніх власників.

Колонія лише для німців

Офіційно колонію відкрили 1 жовтня 1942 року. Тут діяли окремі правила: українське законодавство окупаційної адміністрації на територію колонії не поширювалося. Влада прагнула створити справжній «німецький острів» із власним управлінням, школами, господарствами та адміністрацією.

В архівах дослідників Другої світової війни є листівки, якими вихідців з Німеччини агітували оселитися у мальовничому куточку «Хегевальд».

Кожен переселенець-фольксдойче отримував землю, житло та майно, що залишилося після депортованих українських родин. Багато населених пунктів отримали нові німецькі назви, а географічні об'єкти були перейменовані відповідно до планів германізації регіону.

«Фьорстерштадт» — ще один колонізаційний проєкт

Паралельно окупаційна влада планувала створити ще одну велику колонію — Фьорстерштадт («Місто лісничих») на території між Черняховом і Коростенем. Вона також мала стати центром розселення фольксдойче та опорним пунктом реалізації Генерального плану «Ост». Через зміну ситуації на фронті цей проєкт так і не був реалізований у повному обсязі.

У 1943 році стратегічна ситуація кардинально змінилася. Після поразок німецької армії на Східному фронті та наступу Червоної армії реалізація плану «Ост» стала неможливою. Наприкінці 1943 року німецькі колоністи почали евакуацію, а відступаючі війська СС знищили значну частину інфраструктури ставки «Гегевальд»

Кладовище німецьких солдатів «Гегевальд» на околиці Житомира неподалік села Зарічани.

А тепер — легенда про «браму у Вальгаллу»

Тепер про містичний шар, який роками наростав навколо Гуйви.

За цією версією, вибір місця для ставки Гіммлера не був суто військовим рішенням. Мовляв, райхсфюрер СС свідомо шукав на Житомирщині «місце сили» — точку, де, за уявленнями нацистських окультистів, проходить «брама» між світами, вхід до Вальгалли — потойбічного чертогу полеглих воїнів зі скандинавської міфології. А підставою для такого вибору нібито слугувала унікальна геологія регіону: Житомирський гранітний щит із його розломами земної кори та специфічним природним фоном розглядався як одна з таких потенційних енергетичних зон.

У цю легенду органічно вплітається ще один сюжет — діяльність інституту «Аненербе».

«Аненербе»: що з окультизмом було правдою

Ось тут важливо бути точним, бо саме на реальних фактах легенда й тримається.

«Аненербе» («Спадщина предків») — це справжня організація, заснована Генріхом Гіммлером 1 липня 1935 року й згодом включена до складу СС. І це не вигадка журналістів: значна частина її діяльності справді була пов'язана з окультизмом. Товариство поділялося на десятки відділів, які вивчали скандинавську міфологію, рунічний символізм, кельтів, «теорію світового льоду» та інші езотеричні теми. «Аненербе» фінансувала експедиції по всьому світу — від Тибету до Криму — у пошуках слідів «прадавньої арійської раси» та містичних артефактів; найвідоміший епізод — пошуки Святого Грааля, на які Гіммлер обіцяв майже необмежене фінансування.

Сам Гіммлер справді мав хворобливий потяг до окультизму й давньогерманської міфології — це підтверджують історики. Він вірив, що світом правлять приховані енергії, які можна активувати через давні знання, і облаштував штаб-квартиру СС у замку Вевельсбург, який мислив як своєрідний «духовний центр» ордену.

Тобто фундамент легенди реальний: верхівка СС дійсно захоплювалася містикою, руками «Аненербе» дійсно шукала «місця сили», і Гіммлер дійсно був у це занурений глибше за інших.

Де закінчується факт і починається міф

А ось чого немає в жодному серйозному історичному джерелі: документів, які б підтверджували, що ставку в Гуйві збудували саме заради «брами у Вальгаллу» чи що «Аненербе» проводила тут окультні дослідження гранітного щита.

Причини появи «Гегевальда» цілком прозаїчні й задокументовані: це була захищена польова резиденція поблизу ставки Гітлера, зручна логістично й геологічно (граніт за кілька метрів під поверхнею — чудова природна основа для бункера з товстими стінами). Той самий аргумент — гранітний щит — стосується і вінницького «Вервольфа», і дослідники цих об'єктів прямо кажуть: містику навколо ставок роздули вже після війни журналісти й автори сенсацій, а сам режим давав для цього достатньо приводів своїм реальним захопленням окультизмом.

Простіше кажучи: окультизм Гіммлера — факт. Гранітний щит під Гуйвою — факт. А от «вхід у Вальгаллу» саме тут — це легенда, збудована на поєднанні цих двох фактів, але не підтверджена жодним документом. І ставитися до неї варто саме як до легенди — атмосферної, показової для розуміння хворобливої ідеології нацизму, але не як до прихованої історичної правди.

Після війни ставка Гіммлера «Гегевальд» не була музеєм чи меморіалом. Її історія досить незвична.

Що відомо про «Гегевальд» сьогодні

Після звільнення Житомирщини у 1944 році радянська влада не приділяла особливої уваги цьому об'єкту. Більшість наземних споруд була зруйнована або розібрана на будівельні матеріали, а підземні приміщення тривалий час залишалися занедбаними.

За словами місцевих жителів, у радянські роки окремі підземні приміщення використовували як льохи для зберігання овочів та домашньої консервації. Багато хто навіть не знав, що це залишки однієї з польових резиденцій Генріха Гіммлера.

Лише після проголошення незалежності України, у 1990-х роках, комплекс почали досліджувати історики, краєзнавці та пошуковці. Згодом локація стала відомою серед туристів, фотографів і творців документальних фільмів про Другу світову війну.

У 2010-х роках інтерес до об'єкта ще більше зріс. Тут неодноразово проходили телевізійні зйомки, а також працювали українські та іноземні дослідники історії нацистської окупації.

Приватна власність

Однією з найбільш незвичних особливостей є те, що залишки комплексу не перебувають у державній власності. За інформацією місцевих краєзнавців та журналістських матеріалів, земельна ділянка з частиною підземних споруд належить приватному власнику — колишньому військовому, який нині проживає за кордоном. Через це об'єкт фактично не має статусу повноцінного музею, а масштабні археологічні чи реставраційні роботи там не проводяться.

Туристичне місце

Попри відсутність офіційної музейної інфраструктури, «Гегевальд» регулярно відвідують туристи. Місцеві жителі нерідко проводять екскурсії, розповідаючи про історію ставки, колонії «Гегевальд» та нереалізований план «Ост». Саме завдяки ентузіастам це місце залишається відомим серед любителів військової історії.

Чи справді приїжджав онук Гіммлера?

В інтернеті та в окремих публікаціях поширюється твердження, що онук Генріха Гіммлера нібито відвідував Житомирщину і хотів побачити залишки ставки, але його не допустили на територію.

Водночас офіційних підтверджень цього факту немає. Цю історію переказують місцеві екскурсоводи та краєзнавці, однак вона не підтверджена архівними документами чи авторитетними історичними джерелами. Тому подавати її варто лише як місцеву легенду або непідтверджене свідчення, а не як встановлений факт.

Що залишилося сьогодні

Нині від ставки можна побачити:

  • залишки залізобетонних підземних споруд;
  • фрагменти фундаментів і технічних приміщень;
  • вентиляційні шахти;
  • елементи колишньої інженерної інфраструктури;
  • лісові дороги, які використовувалися під час функціонування комплексу.

Більша частина наземної забудови не збереглася, а значна територія заросла лісом. Саме тому сьогодні «Гегевальд» є радше історичною пам'яткою та об'єктом військового туризму, ніж музеєм у класичному розумінні.

Якщо вирішите приїхати

  • Об'єкт розташований уздовж траси Житомир — Бердичів, за кілька кілометрів від Житомира, у районі селища Гуйва.
  • Один із наземних бункерів стоїть ліворуч від дороги — його можна оглянути ззовні. Другий бункер розташований на території військової частини, тож доступ до нього обмежений — особливо зараз, у воєнний час, коли наближатися до військових об'єктів не можна.
  • Поруч збереглися двоповерхова будівля колишнього штабу, стара бруківка й німецький гідрант із написами, який досі функціонує.
  • Ставтеся до місця з повагою: це не розважальна локація, а місце, пов'язане з трагічними сторінками історії Житомирщини. Не залишайте сміття, не псуйте споруди.
  • Під час війни варто заздалегідь перевіряти, чи безпечно й дозволено відвідувати район, і в жодному разі не наближатися до діючої військової частини.

FAQ:

  1. Що таке ставка «Гегевальд»? Польова резиденція райхсфюрера СС Генріха Гіммлера часів Другої світової війни, збудована в 1941–1942 роках у селищі Гуйва під Житомиром.
  2. Що означає легенда про «вхід у Вальгаллу»? Це неофіційний переказ, за яким Гіммлер нібито обрав це місце, шукаючи «браму» до потойбічного світу германських героїв у надрах Житомирського гранітного щита.
  3. Чи є докази, що бункер будували заради містики? Ні. Документально ставка була військовою резиденцією; «вхід у Вальгаллу» — легенда без підтверджень.
  4. Чи правда, що Гіммлер захоплювався окультизмом? Так, це історичний факт; він мав виражений потяг до окультизму й давньогерманської міфології.
  5. Що таке «Аненербе»? Організація СС «Спадщина предків», заснована Гіммлером у 1935 році, значна частина діяльності якої була пов'язана з окультизмом і пошуком «арійського коріння».
  6. Чи досліджувала «Аненербе» гранітний щит під Гуйвою? Підтверджень цьому в серйозних історичних джерелах немає — це частина легенди.
  7. Чому саме гранітний щит фігурує в легенді? Житомирський гранітний щит із розломами кори нацистські окультисти могли розглядати як «енергетичну зону»; водночас граніт був суто практичною основою для бункера.
  8. Де знаходиться ставка? Уздовж траси Житомир — Бердичів, за кілька кілометрів від Житомира, у районі Гуйви.
  9. Чи можна її відвідати? Один бункер можна оглянути ззовні; другий — на території військової частини й недоступний, особливо у воєнний час.
  10. Що ще збереглося на місці? Двоповерхова будівля колишнього штабу, стара бруківка та діючий німецький гідрант із написами.
  11. Чому легенда важлива, якщо вона не підтверджена? Вона показує, наскільки глибоко містика й псевдонаука вплелися в ідеологію нацизму, і може привертати увагу до справжньої історії місця.
  12. Що насправді відбувалося в «Гегевальді»? Тут Гіммлер оголошував план «Ост», а навколо ставки створили колонію з 29 виселених українських сіл — це задокументовані трагічні події окупації.