Два роки й чотири місяці — стільки тривала німецька окупація Малина. Місто, яке влітку 1941 року цілий місяць тримало оборону на підступах до Києва, пережило бої за вокзал, пожежі, окупаційний режим, розстріли підпільників і звільнення в листопаді 1943-го. Цей матеріал — про те, як усе відбувалося, і про фотографії, які зробили німецькі солдати в перші тижні окупації. На звороті кількох із них олівцем написано: «Malin! 1941».
Бої за місто влітку 1941 року
Уже на початку липня 1941 року фронт підійшов до Малина, і на підступах до міста розгорнулися важкі оборонні бої. Польові військкомати поспіхом мобілізували місцевих чоловіків, яких ніхто не готував до війни. Більшість із них загинула в перші ж дні оборони району.
15 липня почалися бої безпосередньо за Малин. Найзапекліше билися за залізничну станцію: вона чотири рази переходила з рук у руки. Місто обороняли війська 5-ї армії генерала Михайла Потапова, 1-а протитанкова артилерійська бригада, 32-й залізничний батальйон і 215-а моторизована дивізія. Оборона тривала близько місяця.
Один із німецьких знімків підписаний: «Malin am 22 Juli genommen» — «Малин узято 22 липня». Але бої довкола міста на цьому не закінчилися: станцію й околиці ще кілька разів відбивали, аж поки в середині серпня фронт не відкотився на схід.
Відео: «Житомирщина, літо 1941 року», канал Кинохроника Житомира.
Місто після боїв
Фотографії німецьких солдатів показують Малин таким, яким він був наприкінці літа 1941 року: спалені квартали, де від хат лишилися тільки комини, розгромлені крамниці, вбиті коні просто на бруківці, напівзруйнована водонапірна вежа. На станції — зім’яті вагони й розбитий паротяг, а сам вокзал стоїть із проваленим дахом.
Німецькі солдати знімають міни на підїздній дорозі до паперової фабрики
Біля паперової фабрики — головного підприємства міста — лишився підбитий танк, а німецькі сапери будували дерев’яний міст замість зруйнованого. Посічений кулями будинок «Клубу папірників» із погруддям Леніна перед входом став одним із найвідоміших знімків окупованого Малина.
Окупаційний режим
Передові німецькі частини увійшли в Малин 22 липня 1941 року — рівно через місяць після початку війни. У місті встановили окупаційну владу. Що активнішими ставали партизани, то жорсткішим робився режим: облави, арешти, розстріли заручників. Молодь вивозили на примусові роботи до Німеччини.
Голокост у Малині
Малин віддавна був єврейським містечком: тут стояли синагога й єврейська школа, працювали три єврейські кладовища, а ярмарки на центральній площі збирали всю округу. Перед війною в місті жило близько десяти тисяч людей. За оцінкою історика Володимира Студінського, майже половину з них становили євреї; за переписом 1939 року — 3607 осіб, тобто близько третини населення.
Ще в перші дні війни ціни на базарі злетіли, а здорового коня чи справного воза за кілька тижнів уже неможливо було купити: люди готувалися до евакуації. Частина єврейських родин встигла виїхати поїздом до Києва й далі на Харків, інші вирушили возами через Базар і Народичі на Чернігів, залишаючи або закопуючи вдома нажите, щоб забрати після повернення. Але чимало людей, особливо старших, лишилися: вони пам’ятали стриману поведінку німецької армії 1918 року й не вірили, що буде інакше.
Перші вбивства почалися одразу після приходу німців. За даними організації Yahad-In Unum, яка записує свідчення очевидців, десяток німецьких солдатів вивели з підвалу єврейської школи євреїв і комуністів, що там переховувалися, і розстріляли просто за будівлею; тіла скинули в дренажні канави.
Розстріли готували за відпрацьованою схемою. Спершу всіх мешканців брали на облік через обов’язкову реєстрацію. Потім розклеювали оголошення чи оголошували з гучномовця на автомобілі наказ зібратися з харчами на кілька днів і теплим одягом. У Малині місцем збору стала територія меблевої фабрики, а місцем розстрілу — Щербів яр між містом і залізничною станцією.
Про перший масовий розстріл в окупованому Малині повідомило Радінформбюро: німці заарештували 120 людей, серед них 30 жінок із дітьми, кілька днів тримали їх на меблевій фабриці, після чого дорослих розстріляли, а дітей закопали живцем. Історики пишуть, що йшлося або про малинських євреїв, або про циганський табір, який нацисти знищили повністю.
Найбільший розстріл відбувся в серпні 1941 року. Людям сказали, що їх переселяють, тож вони взяли з собою речі й одяг. Тетяна С., якій тоді було десять років, бачила розстріл, коли йшла по траву: людей вишикували в ряд, пролунали постріли — і вони впали. Для великої групи жертв змусили спершу викопати ями. Найкращий одяг і цінності забрали, решту речей розкидали довкола.
Дані про масові розстріли євреїв різняться і в датах, і в кількості загиблих. Меморіальний центр Голокосту «Яд Вашем» пише, що більшість євреїв Малина вбили під час кількох акцій у серпні й вересні 1941 року, а радянські звіти називали від 670 до 1000 загиблих, похованих у п’яти братських могилах у районі Щербового яру. За матеріалами виставки «Голокост від куль: масові розстріли євреїв в Україні в 1941–1944 рр.» (Київ, 2011), 23 серпня 1941 року в Щербовому яру розстріляли 670 євреїв. За офіційною статистикою, за роки окупації в Малині розстріляли 1113 людей. Ця сторінка історії міста досі мало досліджена й потребує роботи з архівами та спогадами свідків.
У Щербовому яру колись поставили невеликий пам’ятник загиблим. У другій половині 1960-х років рештки розстріляних перепоховали на новому єврейському кладовищі, куди перенесли й цей скромний обеліск — він стоїть там і досі. Детальніше — у статті історика Володимира Студінського «Голокост у Малині: серпень — вересень 1941 року».
Сьогодні на місці розстрілу, на вулиці Машинобудівників, стоїть гранітний меморіал «Зупинись! Схили голову» з написами українською та івритом. Збереглася й будівля колишньої синагоги.
Партизани й підпілля
Уже в серпні 1941 року поблизу Малина почав діяти партизанський загін Івана Бровкіна. Того ж року до міста прибув Павло Тараскін. Восени 1941 року з його ініціативи в Малині та навколишніх селах створили підпільну організацію. Її ядром стали сам Тараскін, Василь Афанасьєв, Віктор Дідківський, Анатолій Мелещенко й Василь Бурманчук.
16 січня 1943 року німецька служба безпеки вийшла на слід підпілля. Тараскіна та його соратників заарештували й розстріляли.
Ніна Сосніна
Після загибелі Тараскіна підпілля очолила Ніна Сосніна, випускниця малинської школи № 1. До організації прийшло багато молоді: підпільники передавали партизанам зброю, набої й ліки, поширювали листівки серед населення.
Штабом організації став будинок учительки Є. Ф. Дорошок. 31 серпня 1943 року, за доносом, німці оточили цей будинок і спалили разом із людьми. Загинули Ніна Сосніна, її батько Іван Іванович Соснін і партизан Федір Зінченко, якому саме в цей час робили операцію.
Малинське підпілля діяло 630 днів. Багатьох його учасників після війни нагородили, а Павлові Тараскіну й Ніні Сосніній присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Про увічнення пам’яті підпільників ми писали в матеріалі «Сергій Смирнов: увіковічення Малинського підпілля».
Відео: «Сім’я Сосніних», канал МалинчанИ.
Звільнення в листопаді 1943 року
12 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили Малин. Радянські кінооператори зняли місто в перші дні після звільнення: зруйновані вулиці, людей, що повертаються на згарища, мітинг на площі.
Відео: «Малин, 1943 рік», канал Кинохроника Житомира.
Як пам’ятають ці події сьогодні
У Малині є меморіал загиблим у Другій світовій війні — Курган безсмертя, а школа № 1 носила ім’я Ніни Сосніної. Водночас пам’ять про радянське підпілля в незалежній Україні неоднозначна: у місті сперечаються про перейменування вулиць і меморіалів радянської доби, а погруддя Сосніної вже ставало мішенню вандалів. Історію окупації це не змінює: тисячі малинців загинули, а місто довелося відбудовувати майже з нуля.
Ще одна форма пам’яті — військово-історичні реконструкції боїв 1941 року, які проводили в Малині.
Відео: «Військово-історична реконструкція подій початку Другої світової війни за Малин», канал Александр Скуратовский.
Художній фільм «Сім’я Сосніних» 1967 року частково знімали в самому Малині — у кадрі видно місто кінця 1960-х.
Відео: «Сім’я Сосніних. Фільм 1967 року з епізодами, відзнятими у Малині», канал InfoMalin.
Про фотографії
Знімки в цьому матеріалі зробили німецькі солдати влітку й восени 1941 року. Десятиліттями вони лежали в сімейних альбомах у Німеччині, а згодом з’явилися на інтернет-аукціонах. Колекціонери зібрали їх і опублікували в архіві старих фотографій «ЕтоРетро». На кількох знімках збереглися авторські підписи: «Malin! 1941» і «Malin am 22 Juli genommen». Водяні знаки на фото належать продавцям і архіву.
Дві світлини — «Німі свідки 1941 року» й місце розстрілу малинських підпільників — з архіву малинського історика Володимира Студінського.
Знімки вокзалу й водонапірної вежі 1941 року — з архіву старих фотографій PastVu. Передвоєнні види містечка, синагогу й меморіали сфотографував проєкт «Мой штетл» про єврейські містечка України. Факти про розстріли — за даними Yahad-In Unum і меморіального центру «Яд Вашем».
