Водяний млин та церква Івана Богослова в Карабчиєві: історичні пам’ятки Ружинського району

Річка Роставиця — не найширша і не найдовша в Україні. Але серед знавців краєзнавства вона відома особливо: жодна інша річка порівнянної довжини не зберегла стільки старовинних водяних млинів, скільки ця тиха притока Росі на Житомирщині. Уздовж дороги між Ружином і Верхівнею, на відстані якихось п'ятнадцяти кілометрів, можна знайти щонайменше чотири такі споруди — мовчазних свідків того, як жило й трудилося Поділля ще сто з лишком років тому.

Одне з найцікавіших місць цього краю — село Карабчиїв: тут зберігся і старий млин, і мурована церква Івана Богослова, зведена ще в епоху Миколи I. Ця пара — промислова руїна й діючий храм — утворює несподіваний, але виразний історичний ансамбль над водою.

Роставиця: річка, що молола борошно для цілого краю

Роставиця бере початок між Козятином і Титусівкою у Вінницькій області, перетинає лісостеп і впадає в Рось навпроти Пилипчі на Київщині. Її довжина — 124 кілометри, площа водозбору — близько 1 432 км². На самій річці та її притоках створено майже 280 ставків і 11 водосховищ.

Але найбільше Роставицю прославили водяні млини. Річка має достатній перепад висот і стабільну течію, що робило її ідеальним двигуном для млинарства ще з середніх віків. Греблі на Роставиці будували здавна: у документах 1848 року вже згадуються два млини з бутовими греблями в одному лише селі Буки. Млин у Трубіївці, за переказами, свого часу навіть відправляв борошно до Америки.

«Ліва притока Росі б'є усі рекорди по кількості старовинних водяних млинів по відношенню до довжини» — так описує Роставицю дослідник «України Інкогніта», що проїхав увесь цей маршрут.

Млин у Карабчиєві: промислова руїна над водою

Водяний млин у Карабчиєві збудований на початку ХХ століття на березі Роставиці. Як і більшість млинів цього типу, він слугував для помелу зерна з навколишніх сіл — і був справжнім осередком економічного та суспільного життя громади. Сюди їхали з мішками зерна не лише карабчіївці, а й мешканці сусідніх сіл.

Сьогодні будівля перебуває у занедбаному стані. Дерева й чагарники поступово обіймають її стіни, ускладнюючи доступ і огляд. Але саме це надає місцю особливої атмосфери: не відреставрована туристична пам'ятка, а справжня руїна з живою природою довкола — мрія краєзнавця чи фотографа-аматора індустріальної архітектури.

Попри занедбаність, млин у Карабчиєві є цінним прикладом місцевої господарської інфраструктури доби, коли Роставиця годувала борошном увесь цей куток Правобережжя. Подібні споруди зникають по всій Україні — і кожна з них забирає з собою частину живої пам'яті краю.

Церква Івана Богослова: класицизм серед прицерковного гаю

За кілька сотень метрів від занедбаного млина височить зовсім інша картина — охайна мурована церква Івана Богослова, збудована у 1832 році. Ініціатором будівництва та головним рушієм усієї справи був місцевий священик Тимофій Колгуновський разом із парафіянами. Храм звели на місці старішої дерев'яної церкви.

У 1886 році поруч з'явилася дерев'яна дзвіниця. Попри те, що вона стоїть майже впритул до мурованого храму, за своїм характером виглядає цілком самодостатньою спорудою. Густий прицерковний гай огортає весь ансамбль, не даючи змоги охопити його поглядом одразу — і змушує обходити, відкриваючи кожен кут по черзі.

Особливістю храму є дерев'яний верх із класицистичним оздобленням — витонченим і ліричним, без тієї монументальної суворості, яка часто властива провінційному класицизму. Церква перебуває у доброму стані та є пам'яткою архітектури місцевого значення. Парафія діє донині.

Маршрут Ружин–Верхівня: один день — п'ять епох

Карабчиїв — лише одна зупинка на маршруті, який варто планувати цілий день. Уздовж дороги між Ружином і Верхівнею кожне село приховує щось цінне: черговий млин, стару церкву або сліди колишнього панського маєтку. Кінцева точка маршруту — Верхівня — взагалі виходить за межі регіонального масштабу.

Саме тут, у маєтку польської поміщиці Евеліни Ганської, у 1847–1850 роках жив і працював Оноре де Бальзак. Письменник написав тут п'єсу «Мачуха», працював над кількома романами й нарешті — після сімнадцяти років листування та очікування — одружився з Ганською у березні 1850 року в бердичівському костьолі Святої Варвари. Палац Ганських у Верхівні, збудований близько 1800 року в ампірному стилі, нині є Літературно-меморіальним музеєм Оноре де Бальзака і занесений до Державного реєстру національного культурного надбання.

Чому варто сюди приїхати

Туристична привабливість маршруту — в його автентичності. Тут немає відреставрованих «під старовину» атракцій зі спеціально підсвіченими руїнами. Є справжні залишки минулого: млини, що повільно здаються природі, церква, якій вже майже двісті років, і парк із криницею, де гуляв один із найвидатніших романістів світу. Усе це — в межах одного невеликого маршруту Житомирщиною, куди не їде натовп і де кожен кут відкриває щось несподіване.

Роставиця й надалі залишається рікою, яка зберігає більше старих млинів, ніж будь-яка інша в Україні. І поки вони ще стоять — варто їх побачити.

Фото Романа Маленкова, Сергія Щербія.

Водяний млин та Раставиця.

Церква Івана Богослова.