Малин історичний

Малин історичний містить статті та повідомлення, що присвячені минулому і сучасному Малина. Розповідає про населення історичних осіб, про вулиці та площі Міста Малин, про трудові та творчі колективи.

Розділ буде цікавий всім хто цікавиться минулим і сьогоденням Малина.

Історія Малина та району є складовою частиною загальної української історії, і розглядати її можливо тільки у взаємозв'язку із подіями, що мали місце на теренах України.

Вивченням минулого Малинського краю займалися і займаються як історики-професіонали, так і аматори-краєзнавці. Щоправда, за останні роки краєзнавство виросло у спеціальну галузь історичної науки. І до краєзнавчої роботи все більше і більше вдаються фахівці високого рангу.

Серед славетних істориків, які вивчали наш край варю назвати М.С.Грушевської о. В.Б.Антоновича. БД.Грекова. П.М.Третьякова та інших.

Важливе значення для сучасних досліджень мають наукові та краєзнавчі праці Л.Похилевича, М.Миклухо- Макпая, В Скуратівського. Б.Звіздеиького та багатьох інших. Значний внесок у загальну справу історичного вивчення Малинщини зробили місцеві краєзнавці: вчителі, бібліотекарі, інженери, робітники та представники інших професій. В цьому аспекті значний обсяг роботи виконали Л.Ф.Кононенко, Т.І.Чупрунова, В.І.Тимошенко, С.Т.Павицька, Т.М.Студинська, М.Є.Філіпович, Л.П.Шевченко, Є.І.Грищенко. В.П.Ходаківський. Г.Д.Рейдман, М.М. Федоренко, В.С.Хомутецький, М.В.Опалинська та інші. 

Колишній Малинський район займає територію 1,5 тис. км. Населення становить до 50 тис. осіб, в т.ч. понад З0 тис. осіб міського (Малинська міська територіальна громада та Чоповицька територіальна громада). Густота населення 35.1 чол. на 1 км*. В етнічному аспекті переважну частину населення становлять українці (94.2%), а також тут проживають росіяни (3.3%), поляки (1,0%), чехи (0.65%). євреї (0.08%). В складі колишнього Малинського району входить 104 населених пункти. Центром району та сучасної Малинської громади є Малин.

Малин - місто обласного підпорядкування (з листопада 2003 року), розташоване на берегах річки Ірші притоки Тетерева, за 90 км під обласного центру - Житомира та 100 км. від столиці України - Киева. Населення міста становить близько З0 тис. осіб.

Чоповичі селище міського типу, центр селищної ради, а також центр Чоповицької ОТГ і розташоване на ліпому березі р. Ірша, за 25 кілометрів від Малина. Населення - 2,5 тис. осіб.

Гранішнє селище міського типу, центр селищної ради, розташоване на праному березі р. Ірша, за 10 км від райцентру. Населення 1,5тис. чол.

Сучасна територія Мапинського району сформувалась у другій половині 1960-х років в результаті адміністративного реформування Житомирської області і віднесення до підпорядкування Малина частини населених пунктів колишніх Чоповицького та Потїївського районів. І закінчилася створенням на території колишнього Малинського району двох територіальних громад - Чоповицької селищної громади, що утворена 26 серпня 2016 року. Та Малинська міська територіальна громада утворена 12 червня 2020 року. Обидві адміністративні одиниці входять до складу Коростенського району.

Протягом історії Малин і Малинщина належали до різних адміністративних формувань. Зокрема, в 1804 році Малин став волосним центром Радомисльського повіту Київської губернії. У свою чергу, частина нинішніх сіл, таких як Нові Вороб'ї, Недашки, Ксаверів, у цей період знаходилась у складі Овруцького повіту Волинської губернії.

У 1923 році згідно з постановою Уряду Української РСР в складі Київської області було утворено 7 округів, зокрема і Малинський. До якого входили районні центри: Чорнобиль, Хабне (нині м. Поліське Київської області), Іванків, Розважів, Коростишів, Радомисль (з 1946 року - Радомишль). У листопаді 1924 року Малинський округ було розформовано. Малинський район було віднесено до Коростенського округу. У вересні 1937 року, в результаті створення Житомирської області. Малин став районним центром цієї області. Малинський район лежить у Правобережному Поліссі. На його території протікає 13 річок загальною довжиною 244 км. На річках створені штучні водо¬сховища, зокрема Малинське (площа становить 740 гектарів, об'єм води - 12,5 мпн м1), Ворсівське (площа -112 га, об'єм води 2 млн. м’). Більше третини району покрито лісами. Проте Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 року) завдала серйозної шкоди природному фонду та рекреаційним ресурсам краю. Малинщина займає значне місце в економіці Житомирщини. Тут розвинута деревообробна, целюлозно-паперова, машинобудівна, гірничодобувна, харчова промисловості, а також сільське господарство. Далеко за межами краю відома продукція ВАТ «Малинська паперова фабрика», ВАТ «Прожектор». Фабрики банкнотного паперу Національного банку України, ВАТ «Рейл». І НІ «Малинська меблева фабрика» та інших підприємств. Значний внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва не лише на Малинщині, айв Україні зробив колектив Поліської науково-дослідної станції ім. О.Засухіна (с. Федорівка). Історія Малинського краю багата. Вона пов'язана з іменами видатних уче¬них. політиків, педагогів, конструкторів, працівників культури, письменників, художників, народних умільців. Тому вивчати минуле й сьогоднішнє життя краю необхідно. Адже не можна знати історії української держави, не знаючи історії малої батьківщини - рідної Малинщини.

Про наше місто написано велику кількість книг та статей. 

Варто почати саме з видань виданих до революції 1917 р. Так якщо поглянути в  «Енциклопедії»  за авторством Брокгауза-Ефрона то там чітко написано, що Малин є невеликим містом Радомисльського повіту, що входить до складу Київської губернії. За інформацією автора тут вже налічується 300 дворів і проживає 2760 осіб, наявні православна церква, костел, богодільня, школа, два єврейських будинків для молитов, синагога, та лікарня.

Далі інформацію про Малин можна зустріти у Х томі «Єврейської енциклопедії», що був виданий на початку 20 ст. в місті Санкт-Петербург. Там мова іде про те, що у Малині згідно з проведеною ревізією 1847 року, на той час, вже існувало «Малинське єврейське товариство» яке мало в своєму складі 1064 члени, а відповідно до перепису 1897 року у Малині налічувалося 4256 жителів, з яких 2547 особи були єврейської національності.

Більш розлогіше про Малин розповідається у шостому томі польського енциклопедичного видання під назвою «Stownik Geograficzny Krolewstwa Polskiego і innych krajow slowiariskich», що був надрукований 1885 року в Варшаві.

Польський історик і етнограф, уродженець і дослідник Правобережної України — Едвард Руліковський у своїй енциклопедичній статті, також пише про Малин і розповідає про те, що в місті проживає 3634 осіб з яких 2106 православних, 1175 євреїв, 110 католиків та 243 євангелісти. На той момент в місті існувало 98 будинків з правами власності та 96 на правах чиншу. У Малині діяли церква, початкова школа, яка розпочала працювати у 1861 році, костел, 12 магазинів, 21 реміснича майстерня та відбувалося сім ярмарок на рік.

На той час в підпорядкуванні Малинського маєтку безпосередньо відносилися наступні села: Стара Рудня, Гамарня, Облітки, Ремянівка, Селище, Гамарня, Пиріжки, Потіївка, Рудня Потіївська та Головки. Також вже ми можемо знайти і перші дані про діяльність у Малині паперової фабрики, де налічувалося 125 робітників які виготовляли валової продукції на суму 77222 срібних рублів. Автор наводить широкі відомості про історію Малина, а також про початок зведення в місті культових споруд, зокрема мова іде про кам'яний костел імені св. Анни, який було збудовано на кошти графині Радзивілл з кошторисом у 20 тисяч срібних рублів та освячено 16 листопада 1884 року.

Відомості про Малин ми знаходимо також в 32-му томі «Універсальної ілюстрованої енциклопедії» (Enciclopedia vneresal ilvsttrada), що був надрукований 1916 року у Мадриді де ми бачимо наступні дані, що містечко Малин входить до складу Київської губернії за 27 км від міста Радомисля та розташоване на березі річки Ірші, яка є притокою Тетерева і проживає тут 1140 мешканців.

Пишуть про Малин і в 37 томі «Большой Советской Энциклопедии», що був надрукований у Москві 1938 року. Там зокрема розповідається, що Малин є селищем міського типу, а також одним із районних центрів Житомирської області УРСР, а також і однойменною станцією в складі Південно-Західної залізниці і знаходиться на відстані 105 км на північний захід від Києва. у1936 році в Малині проживало вже 12 тис. жителів, працював ряд підприємств — паперова, меблева та взуттєва фабрики, цегельний завод та млин.

У 1954 році був виданий 26-у том «Большой Советской Энциклопедии» де написано, що місто Малин розташоване за 137 км на північний схід від Житомира і має залізничну станцію, що знаходиться на напрямку Коростень-Київ. В місті функціонує паперова фабрика, а також в наявності є дві середні, семирічна га початкова школи, а також лісотехнічний технікум.

В 15-у томі «Большой Советской Энциклопедии», що побачив світ у 1974 році про Малин написано теж небагато. зокрема є інформація про те, що з 1938 році Малин отримав статус міста, і проживало у 1972 році в місті 17,9 тис.осіб.  В місті були наявні овочесушильний, дослідно - експериментальний, меблева, паперова та швейна фабрики, а також лісотехнічний технікум.

Більш розгорнуто про Малин написано у 8 томі «Української Радянської. Енциклопедії" виданому 1962 року. Де іде мова про те, що час заснування Малина невідомий, але достеменно відомо, що у 1240 році поселення було знищено монголо-татарами. Вже з другої половини XIV ст. Малин увійшов до складу Литовського князівська, а після укладення Люблінської унії 1569 року відійшов територіально до складу Речі Посполитої. У період національно - визвольної війни, під приводом Богдана Хмельницького, 1648-1654 рр. Малин адміністративно відносився до Київському полку. Згідно Андрусівського мирного договору 1667 року Малин знову потрапляє до складу Речі Посполитої. Внаслідок третього поділу Польської держави в 1793 році Малин відходить до Російської імперії. 1797 року Малин включають до складу Радомисльського повіту. З 1923 року місто має статус районного центру.. Також там ми знаходимо дані про те, що у малині на той час працюють заводи: ливарно-механічний, цегельно - черепичний, молочний, овочесушильний, щебеневі; фабрики: паперова та гнутих меблів; районне відділення «Сільгосптехніка». В містечку функціонують лукомеліоративна станція, лісотехнічний технікум. Вже наявні чотири середні, восьмирічна школи, школа робітничої молоді, два будинки культури, три бібліотеки та стадіон. Також у виданні є окрема стаття присвячена Малинській паперовій фабриці.

У «Радянській Енциклопедії історії України» (том З, 1971 рік)  ми вже знаходимо відомості про те, що поселення на території сучасного міста Малин було засновано у XI столітті. В даному виданні вже чітко та розгорнуто розкрито, період радянсько-німецької війни га діяльність Малинського підпільного та партизанського рухів в 1941-1943 рр. на чолі з П.А. Тараскіним та Н.І.Сосніною. Також наявні статистичні дані про те, що у 1970 році в місті проживало 16,3 тис.жителів.

У сьомому томі італійської енциклопедії «Dizionario Епсісlореdiсо Italiапо» (Рим, 1970 р.) наведено дещо застаріла інформація. Де, написано про те, що у Малині мешкає 10 тис.жителів (1939 рік). Місто має статус  районного центра Житомирської області УРСР,  географічно розташовано на березі річки Ірші га знаходиться на відстані 45 км від Коростеня. В четвертому томові "Енциклопедії українознавства", який свого часу було перевидано Науковим Товариством імені Т. Шевченка у Львові 1994 року також немає повної картини про наше місто. У сучасній історичній енциклопедії України про Малин взагалі відсутня інформація, не зважаючи на його давню історію.

Також назва Малин на світовій карті зустрічається не тільки в Житомирській області.

За даними "Большой Советской Знциклопедии"  (том 26, 1954 р.), у Московській області є поселення з назвою Малино. На французькій мові назва бельгійського міста Мехелен звучить як Малін (Маlіпеs). Про це зазначено в «Тhе Епсусіорedіа Вгіtаппіса» (том Кембридж, 1911 р.). У чеській енциклопедії, а саме у сімнадцятому томі видання «Slovnik naucny» (Прага, 1900) зазначено, що в Чехії неподалік Кутної Гори є село під назвою Малин, де налічується 137 будинків та мешкає 1050 осіб. В «Dizioпагіо Епсусіорedіа Italiano» говориться про Малин (Malin) в Ірландії У вісімнадцятому томі видання «Тhе Епсусіоресіи Атегісапа» (Нью-Йорк, 1944 р.) говориться, що ні Філіппінах є територія з назвою Малінао (Маlіпао). У Млинівському районі Рівненської області е поселення ~ Малин.

Більше на цю тему в статті Історичні згадки про Малин в енциклопедичних виданнях

Археологія та стародавня історія міста Малин та колишнього Малинського району (Малинська міська громада).

Як пише у своїй статті доктор історичних наук Володимир Студінський у своїй науковій статті — "Богдан Звіздецький: у пошуках древлян":

 "Не можна сказати, що Малин (точніше Малинське городище) був археологічною Меккою. Проте, починаючи із 70-х років ХІХ століття, тут працювали археологічні експедиції під керівництвом В.М. Антоновича, П.М. Третьякова, М.П. Кучери, Б.А. Звіздецького, А.В. Петраускаса. Кожна з них виконувала свої функції і вирішувала визначені науково-пошукові завдання. Доволі своєрідна місія випала саме на експедицію під керівництвом Богдана Андроніковича Звіздецького у 1987 році. Завданням дослідження було не стільки підтвердження чи спростування результатів попередніх археологічних розкопок, скільки встановлення, хоча б, приблизної дати походження сучасного Малина…"

Але чи можна пов'язувати історію міста Малин та давньоруського замку (городища) на території сучасного Малинського профтехліцею поки невідомо. Зокрема про неможливість поєднання історії Городищенського замку та заснування міста Малин, наголошує у своїй статті "МАЛИН — не своя історія", відомий краєзнавець любитель Володимир Нечипоренко.

"ДЕ БЕРЕ ПОЧАТОК МАЛИН? ДЕ МАЛИНСЬКИЙ МАЄТОК?", —  запитує автор читачів.   

І наголошує на тому, що вся історія міста Малин у більшості авторів істориків зводиться до Городища. Все, що ми знаємо про тисячолітню історію Малина — це історія села Городища. Усі спроби розповісти про «тисячолітній Малин» — це розповіді про «городище біля села Городище».

Всі вагомі історичні згадки — про село Городище, яке було спочатку у формі давньоруського укріплення, а пізніше в часи середньовіччя та добу козаччини, у вигляді невеликого замку - укріплення з метою протистояння та захисту місцевих мешканців від набігів татарських загонів. Спочатку він був у володінні магнатського роду Немиричів, а пізніше став резиденцією шляхетського роду Єльців. 

Так Рем’ян Єлець у листі 1647 року зазначав своєю резиденцією Городище — «Remian Jelec, chorąży kijowski do Vincentio Caraffa, generała SI, z Horodyszcza, 1647 b.d.d.»

 Археологічні дослідження древлянського городища на Малинщині показали що є декілька нашарувань... 
1. Часів древлян..
2. Монголо-татар
3. Середньовіччя (Немиричі/Єльці)

Про підсумки археологічних досліджень, що провели на Малинщині Петраускас А.В., кандидат історичних наук, керівник Житомирської археологічної експедиції Інституту археології України. Петраускене, аспірант Інституту археології України, можна прочитати в статті — Археологічні дослідження в Малині в 2015 році